1.2.

– Мілано Юріївно, до вас Липецький без запису, – до мого кабінету вбігає розхвильована медсестра.

 – Що знову тиск? – важко зітхаю. 

– Так, а ще й температура додалася.

 – Хай заходить, а то відчуваю, що без скандалу тут не обійдеться. 

– Маєте рацію, бо він вже ледь стримується, щоб не нагримати на когось, – відповідає Оля. 

Киваю у відповідь, а сама вся аж трушуся. Цей чоловік кожного разу доводить мене до сказу. Йому сімдесят п'ять й він одинокий старий. А я його лікар терапевт кому як не мені виносити мізки.

 – Мілано Юріївно, що за пігулки ви мені прописали на цей раз? Я від них спати не можу. Щей температура піднялася, – з порогу кричить Липецький. 

– Звичайні пігулки від діареї. Ви ж самі нещодавно жалілися на рідкий стул, – відповідаю вкрай спокійно, щоб не роздувати скандал.

 – Тоді у них побічний ефект. Безсоння й нервове збудження. Я в інтернеті читав, що є такі пігулки.

 – Ну якщо ви краще знаєте ніж лікар, то тоді вибачайте. 

– Не потрібно мені замилювати мізки. Випишіть мені інші пігулки від діареї. 

– Гаразд. Давайте сюди рецепт який я вам виписувала минулого разу, – беру папірець зі своїми каракулями й намагаюся подумати, що можна прописати йому ще. Мої думки перериває звук смартфона. 

Беру його до рук й дивлюся на екран. Мені телефонує незнайомий номер. Спочатку думаю, що це хтось із пацієнтів тому підіймаю слухавку: 

– Алло, я вас слухаю. 

– Привіт, це я Гліб. Вибач, що турбую. Ти не проти зустрітися сьогодні ввечері? – питає. 

– Привіт, навіть не знаю що тобі відповісти. А для чого ти хочеш зустрітися? – ставлю тупе запитання, бо сама не знаю чого хочу. 

З одного боку мені дуже б хотілося хоч трохи розвіятися й забути про зраду Віктора, а з іншого не хочу здатися легковажною.

 – Провести приємно час. Можливо посидіти у ресторані, – відповідає Гліб.

 – Гаразд, буду вільна о сьомій. 

– Тоді домовились. Заїду за тобою сам. Бувай. 

– Бувай, – відкладаю якомога далі смартфон й пробую зосередитися. 

Але у мене це погано виходить. Думаю про Гліба. Я зовсім його не знаю. З нашої останньої зустрічі минуло два тижні. Вірніше це й зустріччю назвати не можна. Переспали по п'яні, от і все. Я думала він про мене забуде. Але ні не забув. Згадав й здається на побачення запрошує. Що ж мені тепер робити? Більше не хочу ні до кого прив'язуватися. Кохати чи починати нові стосунки. Ні. Ще раз ні. Але як любій жінці мені все ж таки не вистачає чоловічої ласки. І звісно як лікар я розумію що секс потрібен для мого здоров'я. Але тільки не нові стосунки. 

– Мілано Юріївно ви мені напишете врешті решт той рецепт чи ні? – Липецький штовхає мою руку. 

– Так. Ось тримайте. Тут два види пігулок. Одні від тиску, а інші від діареї. Спробуйте їх можливо вам стане краще. 

Чоловік встає і виходить з кабінету. Я ж відкидаюся на стілець й закриваю очі. Біль зради знову окутує душу. Я згадую ту бридку сцену у ліжку. Віктор та Наталя. Вона ж була моя найкраща подруга. Ми з нею знайомі з дитинства. Вона наша сусідка. Живе на дев'ятому поверсі в одному будинку зі мною. Саме це найважче. Бо ж тепер майже щодня я бачу їх з Вітею веселі обличчя. То вони обіймаються, то з її малою гуляють. До речі з якою я сиділа неодноразово. Коли Наті потрібно було йти на побачення. З її численними кавалерами. Напевно так само вона й з моїм чоловіком десь зустрічалася поки я сиділа з Христинкою. 

Беру смартфон й заходжу в інстаграм. Інколи люблю дивитися сторіс друзів, щоб знати, що коїться у їхньому житті. Раптом натрапляю на сторінку Віктора. Там його фото де він абсолютно щасливий разом з Натою. Гортаю сторіс далі й бачу ще одне фото. На ньому дві руки з золотими обручками. Й напис: "Нарешті звершилося". У цю хвилину мені стає душно. Здається от втрачу свідомість. Образа та злість накочують новою хвилею. Я міцно стискаю кулаки й намагаюся заспокоїтися. Як він міг? Ми ж тільки два дні тому розлучилися. А він вже й одружитися встиг? Падлюка. Він не відчуває навіть долі провини. Живе повним життям. Чому ж я не можу теж так жити? У цю мить на мене приходить осяяння. Розумію, що повинна рухатися вперед. Будувати власну долю тепер вже без Віктора. Дивлюся на годинник майже п'ята. Потрібно збиратися. Ще треба встигнути до салону краси, щоб привести себе до ладу. Перед Глібом маю мати стовідсотковий вигляд. Хочу, щоб він захоплювався мною й робив компліменти. Знову відчути себе жінкою. Я швидко знімаю халат. Беру сумочку та ключі від машини й швидко спускаюся вниз.