Епілог

Вероніка

— Тобі дуже личить світлий колір, — Карина прибирає плойку від мого волосся і милується своєю роблтою. — Богдан буде у захваті. Як давно ви не бачилися?

— Майже два місяці. Я так за ним скучила, — зізналася я. Усвідомлювати, що ми могли розлучитися назавжди — надто боляче. І хоч я побачу Богдана вже через кілька годин, ще не вірю, що все скінчилося і ми знову будемо разом, щоб ніколи не розлучатися. 

 Карина посміхається мені в дзеркалі. Вона вмовила мене трохи освітлити волосся, і тепер ми виглядаємо досить схожими, майже як сестри.  

— А кому ти маєш дякувати за щасливе возз’єднання закоханих? — лукаво питає і цілує мене в щоку.

— Тобі, сонечко. Дякую, що пояснила все Богдану. Я б ніколи не наважилася подивитися йому в очі після того, що зробила.

— Так, наробила ти справю Я і подумати не могла, що ти будеш такою слабодухою і підеш на повідку у матері. Треба було відразу мені зателефонувати. Разом би ми б щось придумала.

— Я не могла ризикувати долею Богдана. Шанси були не рівні. Негідник Ігор подав на Богдана заяву, а з його історією правопорушень слідчий міг запросто закинути хлопцеві все, що завгодно. Я вкотре переповідав Карині події того вечора, коли я прийняв важке рішення розлучитися з Богданом, і спогади знову нахлинули на мене. Я знову опинилася в тій тьмяно освітленій кімнаті, перед маминим знайомим, який майстерно маніпулював моїми думками.

Я ніколи раніше не спілкувався з представниками правоохоронних органів. Уявляла їх, як порядних людей, що поважають закон. Але виявилося, що це були лише слова, які Андрій Петрович, зовсім не уособлював. Перше, що мене вразило, - це його червоні, сльозаві очі і неприємний запах немитого тіла. Він вмостився на дивані, схрестивши ноги, наче бував тут безліч разів, і  випромінював впевненість. Він не ходити околясом, а одразу перейшов до справи.

— Якщо ти справді кохаєш його, дівчинко, - лагідні слова слідчого контрастували з пронизливим поглядом і маскою байдужості на його обличчі, - то мусиш з ним розлучитися. Я пообіцяв твоїй матері, що не переслідуватиму його цього разу, незважаючи на те, що його дії тягнуть на кілька пунктів звинувачення. Але повір моєму досвіду, рано чи пізно він зіткнеться з наслідками своєї нерозсудливої поведінки. Він уже однієї ногою ступив на криву стежку. Коли він вчинить чергове правопорушення, краще, щоб тебе не було поруч. 

Він сидів на нашій кухні, як мені здалося, цілу вічність. Вони з мамою пили  чай і вели світську бесіду, а я весь цей час відчайдушно ламала голову над тим, як захистити Богдана від материнського гніву.

Мати пішла проводжати гостя, в квартирі стояла пронизлива тиша. Мені стало холодно. Я обхопила себе руками, намагаючись зігрітися і вгамувати нервове тремтіння. Захотілося притулитися до гарячих Богданових грудей. Якби він був поряд, він би зігрів мої замерзлі ступні і сказав:”Вушко, яка ти в мене мерзлячка”. А я б гріла руки в нього під светром, як завжди робила під час довгих прогулянок по засніженому парку. 

Якби не те жахливе відео, де Богдан б'ється на рингу, поліція не викрила б його участь у підпільних боях. Якби мама не запросила Ігоря на мій день народження, не було бтієї жахливої сварки, що призвела до того, що Ігор подав заяву в поліцію. Від такої кількості збігів будь-хто міг би відчути себе забобонним параноїком. Здавалося, що всесвіт змовився проти нас із Богданом, і, незважаючи на мої зусилля знайти вихід, він не з'являвся. Залишався лише один варіант: підкоритися волі моєї матері і розлучитися з Богданом.

Я зателефонувала до Ігоря. Він був моєю останньою надією. Наші стосунки не склалися, я сподівався, що він без вагань захоче помститься своєму ворогові. Набравшись сміливості, я нескладно забельеотіла, що прошу  його про послугу, подумки готуючись до порції насмішок і знущань.

— Знав, що ти подзвониш. Хоч ти записала мене в негідники та ґвалтівники, я ніколи не примушував дівчину силою - тут заперечити нічого. Якщо Ігор зараз натякає на Мілану, то вона справді знехтувала порадою не зв'язуватись із красенем Ігорем, і мені відомо, чим усе закінчилося. — То що тобі треба, Ніко?

Карина підійшла і доторкнулася до мого плеча. Я здригнулася, виринаючи із спогадів і посміхнулася до нех. 

— Зате тепер все позаду. Скоро зустрінешся зі своїм милим і буде у вас “жили вони довго і щасливо”. — вона ще раз поправила мені зачіску і відійшла, окинувши мене поглядом, у якому читалося задоволення від зробленої роботи.

— Ти зробила з мене справжню наречену. Лише сукні не вистачає, — сміюся я і роблю селфі.  Та вагаюся, чи надіслати його Богдану, чи нехай буде сюрприз.

Вона складає засоби для укладки і численні гребінці в косметичку. 

— Я, звісно, тебе ще й сукню вбрала. Ненавиджу твої безформені худі, але боюся, Богдан такої кількості змін в твоєму образі не переживе. Нам треба лагідно поставитися до його психіки після того, що він пережив.

— Гей, — жартівливо стукаю подругу по руці, — ніколи не нагадуй мені про той жах.

Мій план був безглуздим і жорстоким, але він спрацював. Ми з Ігорем чекали на Богдана в під'їзді. Ігор знайшов мій план досить кумедним. Хоча хіть затьмарила його зарозумілість і жорстоку насолоду від помсти. Коли ліфт загудів, я поклала руки Ігореві на груди - квола спроба утримати його на відстані - і неохоче поцілувала його. Поцілунок мав бути удаваним, але негідник спробував поглибити його язиком, змусивши мене підіграти йому, щоб не викликати підозр Богдана.