Глава 8

Богдан

Шумною компанією ми завалили в бар, розташований між двома історичними будинками на вузькій вулиці в самісінькому центрі столиці. Протягом усієї поїздки у вухах дзвенів сміх Лани, коли вона торохкотіла про якісь дрібниці. Я лише періодично звертав увагу, незважаючи на її наполегливі спроби зацікавити мене, смикаючи за рукав моєї куртки.

Вечір закручується у передбачувану спіраль подій. Розмови про першу сесію, плани на канікули, які тепер незвично короткі, скиглиння про майбутнє навчання. Жарти, приколи. Бармен вмикає музику гучніше. Народ насолоджується безтурботними днями чесно заробленого відпочинку.

Кидаю погляд на сусідній столик і помічаю мою колишню. Стараюся приховати розчарування і коло махаю рукою на знак привітання. Оксана Головнюк – вірна моя шанувальниця. Ми знайомі з пелюшок, мешкаємо в одному будинку. Оксана давно перестала приховувати свої почуття, якщо взагалі робила це. Дякую, що хоча б відмовилася від щорічної традиції вітати мене з Днем закоханих. Мені її шкода, але я її відразу попереджав, що з дівчатами не зустрічаюся. Все, на що здатен -- стосунки без забов’язань. Вона спочатку погодилася, а потім розпочала ці концерти із дурнуватими віршиками на листівках із сердечками. 

Пригадую, як цілувався з Оксаною на лоджії Кота, поки всі пили шампанське і ковтали підпалені під бій курантів записки з бажаннями. Оксана цілувалася непогано, але, згадуючи, як це було, я нічого не відчуваю. Абсолютно нічого. Натомість в голову чомусь залізла Вухо. У неї губи м’які, з ароматом малини. Взагалі-то не люблю смак губної помади, але блиск, яким вона ледь торкнулася губ, наче нічого. Не бридкий, солодкуватий.

— Її наполегливості можна позаздрити, — штовхає мене ліктем Кот, коли ми вийшли подихати повітрям. 

— Ти про кого? Про Ксюху? — Кот — мій найкращий друг і знає, як Оксана мене діставала. 

— Та ні, — підпалює сигарету Кот і випускає в небо струмінь диму, — Лана серйозно за тебе взялася, а ти не бачиш?

— Мені байдуже. Нехай робить, що хоче. 

— Ого! А що так, чувак? Вирішив до Вуха підкатити?

— Може, і так. А тобі яке діло? Я звітувати маю? Чи може, запав на неї?

— Та ні, — гмикнув Кот і щиглем відкинув сигарету на інший бік вулиці, — мені Карина подобається. І куди наші очі в школі дивилися? Такі дівчата зачотні.

Дівчата безперечно круті. На відміну від Кота, я помітив це раніше, але зізнаватися було стрьомно. Репутація гопника не дозволяла показувати почуття. Та й інтереси тоді були інші. Тепер все змінилося. Я хочу щирих стосунків із дівчиною, яка мені подобається, а Ніка мені дуже подобається.

— А з Ксюхою у тебе точно все? — не припиняв діставати Кот, — кажуть, вона й досі по тобі сохне.

— Її проблеми. Я давно їй все пояснив.

— Як знаєш. Ходімо всередину. Холодно.

— Ти йди, а я — додому. Завтра на роботу рано вставати, — гуляти мені розхотілося. Без Ніки стало якось нудно. Захотілося їй написати смс, а ж раптом я згадав, що не маю її номера.

— Кидав би ящики тягати. Вітчим тобі що, грошей мало дає?

— Та пішов ти! Я в нього гроші брати не буду. І давай закриємо цю тему. До речі, можеш у Карини дізнатися номер телефона подруги?

— Серйозно на неї запав, так? — Кот так шкірився, що не будь він моїм найкращим другом, то давно отримав би в пику.

— Просто скинь мені її номер, ок?

Повернувшись додому, я написав Ніці. 

“Ходімо завтра погуляємо. Покажу тобі класне місце”

Я не став додавати нічого зайвого — жодних  смайлів чи стікерів, якими захоплюються дівчата. Вона не така, як решта, наважилася кинути виклик стереотипам. Вона ганяє на роликах і розбиває коліна.  А ще її щоки прикрашав милий рум’янець, коли соромиться. Коли я це згадав, на моїх губах мимоволі розпливлася щира усмішка.

На телефона прийшло нове повідомлення.

“Ну ти і козел, — написала Оксана, — втирав мені, що ні з ким не зустрічаєшся, а сам дівку собі знайшов. Не пиши мені більше!”

Я, сміючись, відклав телефон. І хоч не збирався їй писати, злий смайлик в кінці повідомлення мене потішив. На всяк випадок вирішив її заблокувати. 

Зранку почувався на диво бадьоро, хоч і не міг довго заснути. Крутився в ліжку, пригадуючи, як торкався м’якого волосся Ніки. Серце шалено забилося. Так було завжди, коли я думав про цю дівчину. Чому мене так сильно до неї тягне? Пригадав її пухлі губи, яскраві після моїх поцілунків. Згадав їх смак, і ніжность огорнула мене. Я не міг її контролювати, вона просто забивала памороки. 

Зіскочив з ліжка і поспішив під душ. Треба відволіктися, а то геть дах зірве. Скоро я її побачу і тоді вже з насолодою візьму в неї все, чого так потребую. З рушником на шиї зайшов на кухню. Вітчим снідав, а мама, як завжди, припрошувала його з’їсти ще шматочок авокадо, бо він дуже корисний. Я нечутно вилаявся і пішов одягатися. Від цієї картини мене нудило. А ті двоє, навіть не помітили, що я пішов не снідавши.

По дорозі на роботу ще раз написав Вероніці. На вчорашнє повідомлення вона не відповіла. Після зміни з’ясувалося, що і друге вона проігнорувала. Кров у венах миттєво скипіла, а в голові запульсувала лють — така, що серце обпекло холодом. Що це дівчисько собі дозволяє?