Жага помсти

– Тобто Ви? – слідчий дивився на нього як на божевільного.

– Що не ясно? Я все чітко сказав. Я, Аскольд Кричевський, викрав одинадцять дітей.

– Як Ви це зробили?

– Не знаю.

– А куди поділи їх?

– Поняття не маю.

– Як чудово, тоді, можливо, назвете мотив? – слідчий відверто насміхався, подумуючи викликати людей в білих халатах.

– Помста.

– Все цікавіше й цікавіше.

– Дванадцять років тому Гнат Кононенко, мій одногрупник і колишній найкращий друг, вкрав мою ідею для курсової роботи. Успішно захистився й отримав найвищий бал у групі. Я не зміг йому пробачити. Отож, з допомогою вище згаданого додатка підібрав собі жертви й викрав їх. 

– Щось я не розумію, яка з того біда Гнатові?

– То я збирався повісити це на нього і засадити до кінця життя.

– Нічогенько так. І чому ж не зробили це?

– Бо заснув і більше не прокидався. Донедавна.

Слідчий мовчки підвівся і налив Аскольдові склянку води.

– Випийте. Заспокойтеся. А я зараз повернуся і продовжимо, – чоловік вирішив не зволікати з викликом спеціалістів. Цей бідолаха явно був не при собі.

За кілька днів у тому ж кабінеті слідчого сидів психіатр Всеволод Матвійович. В його очах можна було помітити своєрідну мікстуру з захвату й відрази.

– Вперше стикаюся з подібним випадком роздвоєння особистості. Це просто фантастика! Я наукову роботу напишу про Вашого Аскольда.

– Давайте ближче до справи.

– Все, що він сказав – правда. Довелося провести кілька сеансів, щоб з’ясувати все. Цей чоловік дійсно викрав тих дітей і вбив їх. До того ж різними способами. Кого задушив мотузкою чи подушкою, кому перерізав горло, а кому вени, і просто дочекався, поки нещасне дитя від знекровлення помре. Це жах просто! Він під гіпнозом з непідробним захватом описував подробиці, а коли прокидався – нічого не знав і не пам’ятав.

– І все це дійсно лише заради того, щоб одногрупника підставити?

– Так. Річ у тому, що в ньому живе дві людини. І одна з них – зла й жорстока. Ця особистість прокидалася лише тоді, коли основній завдавали кривди. Вона завжди мала одну ціль – помститися і вимістити свою злобу на невинних. Йому особливе задоволення приносило поєднати ці дві речі. Я покопався в його дитячих спогадах. Виявляється, до випадку з дітьми, зла особистість прокидалася всього двічі. Не вдаватимуся в подробиці, але тоді він був ще зовсім дитиною, тому постраждали лише тварини.

– Мушу зізнатися, це не тільки на вашій практиці перший випадок. Я теж з подібними не стикався.

– До речі, він до тої програми додав кілька цікавих опцій, про які, ясна річ, користувачі не знали: підбір дітей з одного конкретного населеного пункту, з геолокаціями якомога ближче одне до одного, не старших одинадцяти років, самознищення програмки, за п’ять годин після того, як тільки буде створено одинадцятий колаж і вибір саме тих користувачів для нього, сума цифр у даті народження яких… одинадцять, бо жертви мали бути саме на останньому.

– Та що такого в цьому числі?

– Гнат якось по секрету сказав Аскольдові, що одинадцять – його щасливе число.

– Тобто це, як і заєць, клятий символізм?

– Точно!

– Але чому він не зупинився, коли побачив фото сестри?

– Бо йому було все одно. Ця особистість не здатна на любов і співчуття. Лише на ненависть і жагу помсти.

– Та він тварина якась, а не людина!

– Він геній.

– Всеволоде Матвійовичу, ви мене лякаєте.

– Чому ж? Я щиру правду кажу. Таке вигадати й провернути не кожен зможе. До того ж не лишивши жодного сліду, жодної зачіпки…

– Шикарно! Не знав, що маніяків слід геніями називати. Аби моя воля, я б цю наволоч на шматки розірвав. В мене й самого донечка восьмирічна. Як уявлю, що таке з нею може статися…

– Звісно Ви праві, але не забувайте, що основна особистість Аскольда геть не така. Він взявся розслідувати справу і, коли знайшов вбивцю, здав його, не зважаючи на те, що це – він сам. Хоча не впевнений, що Кричевський усвідомлює, що не лише викрав, а й убив їх.

– Вік живи – вік дивуйся. Ми взагалі схилялися до того, що діяла не одна людина. До слова, а як він здогадався, якщо нічого не знає про роздвоєння особистості?

– Дуже просто. Аскольд розуміє логіку вбивці, як свою. І знаєте, не можу сказати, що це просто гра слів. Він ще на початку розслідування відчув слід маніяка на підсвідомому рівні. Відкриття прихованої в датах одинадцятки лише остаточно підтвердила здогадку. Останнім поштовхом була інформація про додаток від Тані.

– Я б подумав, що це сам Гнат, або ж хтось, кому він продав програму.

– Будь-хто так подумав би. Але не Аскольд. Як я й сказав, він розуміє психологію маніяка, вміє зіставляти факти й виводити вірні висновки. Тим більше як Ви знаєте, йому було відомо, що Гнат на момент викрадення дітей відпочивав разом з батьками за кордоном. Проаналізувавши все, що знає, чоловік зрозумів, що знайшов викрадача.