Фотоколаж

На велике щастя Аскольда, Таня була вдома, коли він приїхав до неї. Батьки дівчини не дуже йому зраділи, бо вважали чоловіка нещасним, який ніяк не може змиритися зі зникненням сестри, тому лізе у те, з чим все одно розібратися не зможе. Та донька думала інакше. Виявилося, що Таня  й сама хотіла потелефонувати йому, але батьки не дозволяли та не давали номера телефону.

– Яка ж я рада, що Ви таки вирішили приїхати ще раз! – тішилася вона.

– То що такого важливого Ви хотіли розповісти мені?

– Ой, тільки не треба цього «Ви». Не люблю такого.

– Гаразд, тоді… що ти хотіла розповісти мені?

– Ви запитували в батьків, чи не знають вони, що може пов’язувати зниклих дітей, вірно?

– Так.

– Фотоколаж.

– Який фотоколаж?

– Є одна програмка. Точніше, була. Якщо її встановлювали на телефон або комп’ютер і підключалися до мережі, вона могла створювати фотоколаж з випадкових користувачів. Так от. Всі зниклі діти були на одному з таких. 

– Поліція про це знає?

– Ні. Думаю, про неї знаю лише я і зниклі діти. Ну, і мої батьки.

– Але чому вони не розповіли ні мені, ні поліції?

– Бо зраділи смерті мого брата.

– Що ти таке кажеш? Як батьки можуть радіти смерті власної дитини?

– Річ у тім, що Вадимчик – син мого тата і тітки, маминої сестри. Для батька то була розвага на кілька ночей. Як зазвичай кажуть, молодий, гарячий. Справ накоїв. Так сталося, що жінка завагітніла. Народивши сина, вона підкинула кошик з ним і запискою нам під двері та зникла. Ну як зникла… Як пізніше з’ясувалося, чкурнула за кордон з багатим іноземцем, якому «чужий приплід» не потрібен. Батьки ненавиділи Вадимчика, але чомусь не зважилися віддати до дитячого будинку. Мама бачила в ньому символ подвійної зради: чоловіка й сестри, а тато… мабуть, не зміг прийняти сина від дешевої повії, як він тітку називав.

– Сумна історія. Боюся й думати, як хлопчику жилося. Та я все ще не розумію, чому вони приховали від слідства таку важливу деталь.

– Та все просто. Мене, на відміну від Вадимчика, вони дуже люблять. Тому не хочуть, щоб на мене тінь впала.

– А яким чином це може зашкодити тобі?

– Я – єдина дитина, яка була на колажі, але не зникла.

– Що?! Розкажи детальніше про цю програму.

– Нічого особливого. Після звантаження, треба зареєструватися: додати фото, ввести ім’я, прізвище, дату народження і місце проживання (ну, тобто країну і місто). Що бісить, то це те, що всі поля обов’язкові. Не заповниш – далі не пустить. Потім натискаєш кнопочку і додаток певний час зшукує рандомних користувачів. Десь за пару хвилин він видає інтерактивний фотоколаж.

– Інтерактивний?

– При наведенні на обличчя, можна було перейти на щось типу сторінки користувача, де відображалися дані, які збираються при реєстрації.

– І який сенс?

– Типу як у пошуку друзів. Додаток автоматично створював спільний чат для всіх людей з колажу. А також за бажанням можна було написати комусь особисто.

– Вибач звісно, але чому тебе не викрали?

– Бо я не була повноцінним учасником цієї акції всесвітньої дружби. Реєструвався лише мій брат. Але він додав фотографію, де ми вдвох. Дехто зацікавився, хто я. Там ще така цікава дівчинка була… Всім вирахувала число імені. Це… Хм, як же пояснити?..

– Не потрібно, я знаю, що це, бо та дівчинка – моя сестра.

– Вибачте.

– Все нормально. То Аделіна й тобі число імені вирахувала?

– Так. Пам’ятаю, вона просила, написати мою дату народження, коли всім іншим з чату вже порахувала.

– Виходить, треба шукати розробника додатка.

– Думаю, так. Не спроста ж на ранок в телефоні брата не було цієї програми. Та й звантажити її вже ніде не можна було. Зникла, ніби й не існувала. І це точно не поліція постаралася. Так швидко не впоралися б. Я майже впевнена, що зниклі діти – справа рук розробника додатка. Ну, або він знайомий з викрадачем, як з замовником. От тільки навіщо?..

– Єдине питання: логотип програми – заєць?

– Так. Вона ще називалася… Чекайте... Здається, HareDestiny. Не знаю, як це точно перекладається, але думаю, малося на увазі щось на кшталт Доленосного Зайця.

– Я знаю розробника. Особисто.

– Як це?

– Вчився з ним в університеті.

– Тобто ми вийшли на реальний слід?! Серйозно?!!

– Так. Не хвилюйся, Таню, думаю, вже дуже скоро ти почуєш в новинах, що знаменитого викрадача-демона впіймали.

Чоловік попрощався з дівчиною і її батьками та, не гаючи часу, спіймав таксі. Аскольд їхав у відділок. Настав час підключити поліцію – розгадка була близько, як ніколи. Дорогою він згадував свого одногрупника Гната. Ця програмка – його курсова робота. Захист був на початку червня. Тобто трішки більше, ніж за місяць до зникнення дітей. Чоловік ніяк не міг взяти до тями, чому не згадав про нього раніше. Найкраща робота з групи. Після того Гната аж до кінця навчання всі Зайцем звали.