Фотоколаж

На велике щастя Аскольда, він застав Таю вдома. Батьки дівчини не дуже йому зраділи, бо вважали чоловіка  нещасним, який ніяк не може змиритися зі зникненням сестри, тому лізе у те, з чим все одно розібратися не  в змозі. Та донька думала інакше. Виявилося, вона й сама хотіла зателефонувати йому, але батьки не дозволили та для надійності спалили візитівку, яку залишив Аскольд.

— Яка ж я рада, що Ви таки вирішили приїхати ще раз! — тішилася Таня.

— То що такого важливого Ви хотіли розповісти мені?

— Ой, тільки не треба цього «Ви». Не люблю такого.

— Гаразд, тоді… що ти хотіла розповісти мені?

— Ви запитували в батьків, чи не знають вони, що може пов’язувати зниклих дітей, вірно?

— Так.

— Фотоколаж.

— Який фотоколаж?

— Є одна програмка. Точніше, була. Якщо її встановлювали на телефон або комп’ютер і підключалися до мережі, вона могла створювати фотоколаж з випадкових користувачів. Так от. Всі зниклі діти були на одному з таких. 

— Поліція про це знає?

— Ні. Думаю, про неї знаю лише я та постраждалі діти. Ну, і мої батьки.

— Але чому вони не розповіли ні мені, ні поліції?

— Бо зраділи зникненню мого брата.

— Що ти таке кажеш?! — згадалися власні мама й тато, які змарніли за лічені дні. Вогники в їхніх очах згасли разом з надією на повернення Аделіни. — Як батьки можуть радіти зникненню власної дитини?

— Річ у тім, що Вадимчик — син мого тата від коханки. Для батька то була розвага на кілька ночей. Як зазвичай кажуть, молодий, гарячий. Справ накоїв. Так сталося, що жінка завагітніла. Народила сина й підкинула кошик з немовлям і запискою нам під двері та зникла. Ну, як зникла… Пізніше з’ясувалося, що вона чкурнула за кордон з багатим іноземцем, якому «чужий приплід» не потрібен. Батьки ненавиділи Вадимчика, але чомусь не зважилися віддати до дитячого будинку. Мама бачила в ньому символ зради, а тато… мабуть, не зміг прийняти сина від дешевої повії, якою вважає ту жінку.

— Сумна історія. Боюся й думати, як хлопчику жилося. Та я все ще не розумію, чому вони приховали від слідства таку важливу деталь.

— Та все просто. Мене, на відміну від Вадимчика, вони дуже люблять. Тому не хочуть, щоб на мене тінь впала.

— А яким чином це може зашкодити тобі?

— Я — єдина дитина, яка була на колажі, але не зникла.

— Що?! Розкажи детальніше про цю програму.

— Нічого особливого. Після завантаження, треба було зареєструватися: додати фото, ввести ім’я, прізвище, дату народження і місце проживання (ну, тобто країну і населений пункт). Що бісило, то це те, що всі поля обов’язкові. Не заповниш — далі не пустить. Потім натискав кнопочку і додаток певний час зшукував рандомних користувачів. Десь за пару хвилин він видавав інтерактивний фотоколаж.

— Інтерактивний?

— При наведенні на обличчя, можна перейти на сторінку користувача, де відображаються дані, які збираються при реєстрації.

— І який сенс?

— Щось на кшталт пошуку друзів. Додаток автоматично створює спільний чат для всіх людей з колажу. А також за бажанням можна написати комусь особисто.

— Вибач звісно, але як гадаєш, чому тебе не викрали?

— Бо я не була повноцінним учасником цієї акції всесвітньої дружби. Реєструвався лише мій брат. Але він додав фотографію, де ми вдвох. Дехто зацікавився, хто я. Там ще така цікава дівчинка була… Всім вираховувала число імені. Це… Хм, як же пояснити?..

— Не потрібно, я знаю, що це, бо та дівчинка — моя сестра.

Таня знітилася. Напевно, її поглинуло те саме почуття, що не так давно змусило Аскольда не приїжджати до неї.

— Вибачте.

— Все нормально. То Аделіна й тобі число імені вирахувала?

— Так.

Розповідь Тані чітка та не викликає сумнівів. Чоловік мусив прийняти той факт, що ціль знову віддалилася. Хоча, з іншого боку, Аскольд відчув крихту полегшення. Не хотілося бачити в ролі зловмисника, чи його помічниці, ані цю дівчину, ані ворожку.

— Виходить, треба шукати розробника додатка.

— Думаю, так. Не без підстав на ранок в телефоні брата не було цієї програми. Та й звантажити її вже ніде не можна. Зникла, ніби й не існувала. І це точно не поліція постаралася. Так швидко не впоралися б. Я майже впевнена, що зниклі діти — справа рук розробника додатка. Ну, або він знайомий з викрадачем, як з замовником. От тільки навіщо?..

Поки Таня проговорювала свої міркування вголос, у голові Аскольда піднявся власний вихор думок, спогадів та здогадок. Він так хотів знайти викрадача, але й подумати не міг, що зрештою головний підозрюваний виявиться на стільки близько. Аби добути останню деталь цього пазлу, потрібно з’ясувати лише одне… І він наважився:

— Єдине питання: логотип програми — заєць?

— Так. Вона ще називалася… Чекайте... Здається, Hare`s Fateful. Не знаю, як це точно перекладається, але думаю, малося на увазі щось на кшталт Доленосного Зайця.