Одинадцять?

Вранці на Аскольда очікував сюрприз. Маленький. Сірий. Ручної роботи. З запискою. Чоловік ледь з ліжка не скотився, коли прокинувся і побачив перед собою іграшкового зайця з папірцем у своїх маленьких лапках. Спогади дванадцятирічної давності хлиснули так, ніби відро крижаної води на саму душу хтось вилив. Його рука тремтіла, коли він взяв записку. В ній було всього чотири слова: «Ти мене не знайдеш». Він відчув, як тілом пробіглися мурашки. Хоча жодних погроз не було, Аскольд відчув якусь небезпеку. Та від кого вона йшла?..

Йому не багато часу знадобилося, аби дійти двох висновків. Перший: за ним точно стежать і вчора чули його роздуми вголос на рахунок Тані. А може це вона сама й була?.. Другий: єдина людина, в якої був такий заєць, – ворожка Манька. А якщо це і не та сама іграшка, яку жінка показувала чоловікові під час їхньої першої зустрічі, то вона точно єдина людина, яка могла пошити ще одну. Адже, її роботи виконані за авторськими лекалами, якщо вірити інформації з сайту.

Лише на пів шляху до будинку жінки йому на думку прийшло ще й те, що Манька й Таня насправді могли бути одною людиною. Або ж остання – подруга, сестра чи ще якось пов’язана з ворожкою людина. Тим більше вона не раз намагалася відмовити його шукати викрадача. Що як Манька просто відчула, що в неї  (або в них) земля під ногами горить?..

– Відчиняй! – затарабанив чоловік у двері. – Невже цього разу магічний дзвіночок не сповістив про мій прихід?!

– Що трапилося? – ніби випливла із-за будинку жінка.

– Це ти мені його підклала?! – Аскольд кинув їй під ноги зайця.

– Ні, – Манька підняла іграшку і в ту ж секунду моментально зблідла. Здавалося, навіть очі кольору неба посіріли. Чоловік вже зібрався йти в будинок, воду шукати, коли вона так само раптово повернулася в колишній стан і заговорила: – Людина, яка принесла його, дуже зла на Вас через те, що Ви почали шукати. Та й взагалі, її аура – суцільний негатив. А я попереджала, що не варто в це влазити.

– Ой, та годі байки травити. Вже дістали ці закиди, типу гляньте, я – Велика Ворожка. Не вірю, ясно?! – чоловік забіг до будинку, не чекаючи на запрошення і кинувся вигортати речі з шаф, аж поки не знайшов ту саму коробку. – От зараз і перевіримо, — Аскольд відкрив коробку. Та виявилася пустою. – Що тепер скажеш?

– Навіщо влаштовувати безлад? Можна було просто запитати, – здавалося, спокій цієї жінки не порушив би навіть кінець світу. – Я б відповіла, що його там немає.

– То навіщо ти підкинула його мені? Ще й записку лишила.

– Я цього не робила.

– А я думаю, ще й як робила. Зізнавайся, навіщо тобі здалися невинні діти? Для якогось збоченого ритуалу? Ти все сама провернула чи з такими ж ненормальними спільниками?

– Я до цього не причетна.

– Постривай, як тільки знайду цю Таню, одразу все на свої місця стане. Подивимося, що тоді скажеш. Молися.

Ввечері Аскольд довго вертівся. Думка, що він пропустив щось дуже важливе, ніяк не давала заснути. Врешті-решт чоловікові довелося здатися, виповзти з ліжка і повернутися до своїх записів.

Минали хвилини й години, а його очі так і продовжували бігати рядками, списаними кривуватими літерами. Весь цей час Аскольда не покидала думка, що він не помічає чогось очевидного. Втім, чого саме, чоловік не зрозумів, бо таки заснув.

Ранок в Аскольда почався аж о десятій. Непристойно пізно для людини, яка ось вже кілька років навіть на вихідних не прокидалася пізніше восьмої.

Чоловік погодував Аврору, а потім заварив собі міцної кави. Голова гуділа так, що про їжу й думати не хотілося. Певно, не спати, аж поки світати не почне, – кепська ідея. Особливо для людини, яка звикла жити за нормальним графіком.

На чергову думку Аскольда наштовхнув звичайний настінний годинник. Він кинув на нього погляд, коли підніс чашку з ароматним напоєм до своїх губ. Рівно одинадцята.

«Чому саме одинадцята? – думати мовчки було важкувато, але після випадку з запискою не хотілося зайвий раз ризикувати. – Скрізь це число. Діти не старше одинадцяти років. Та і їх самих якраз одинадцять. І… Що ще? – чоловік зірвався з місця і швидкою ходою пішов за своїм записником. – Ну так, звісно! Як же я одразу не помітив цього? Є спільне! Є воно! Це точно не може бути збігом».

А помітив він наступне: при додаванні цифр дати народження кожної викраденої дитини можна було отримати… одинадцять. Наступні кілька годин Аскольд бродив просторами Всесвітньої Павутини, намагаючись знайти якусь інформацію про це число. Наприклад, якісь ритуали, які могли зацікавити кляту ворожку. На жаль, нічого корисного не виявилося. Чоловікові довелося визнати, що так просто йому не зрозуміти, чим таке особливе це число і як воно пов’язане з зайцями. Схоже, це має якесь особливе значення для викрадача, до того ж глибоко особисте.

Аскольд вирішив лишити це на певний час і повернутися до рідних зниклих дітей та інформації, яку зміг вивідати під час візитів до них,  намагаючись знайти загадкову Таню. Логіка проста: якщо припустити, що діти (або хтось з них) були знайомі з нею, то вона могла бути з близького оточення когось з них. І чоловік не прогадав. Таки знайшлася одна Таня. Вона виявилася старшою сестрою дев’ятирічного зниклого хлопчика.

Її не було вдома, коли він заїжджав до батьків цих дітей. Вони сказали, що донька поїхала в подорож разом з подружкою на кілька днів. Також завірили, що дівчина знає не більше від них. Чоловік подумки насварив себе за те, що не заїхав до них знову, коли Таня повернулася додому, повіривши на слово. Певно це через вплив особистого фактору. Дівчині було всього тринадцять, коли її брат зник. Складно уявити, що відчула дитина, якщо він навіть у двадцять років заледве повернувся до нормального життя після викрадення  сестри. Чоловік був на стільки розбитий горем, що навіть не міг скласти до купи власні спогади з того літа. Тому Аскольд не наважився ятрити її стару рану. Ось чому у слідчого не має бути особистого інтересу у справі!