Одинадцять?

Вранці на чоловіка очікував сюрприз. Маленький. Сірий. Ручної роботи. З запискою. Аскольд ледь з ліжка не скотився, коли прокинувся і побачив перед собою іграшкового зайця з папірцем у своїх маленьких лапках. Спогади семирічної давності хлиснули так, ніби відро крижаної води на саму душу хтось вилив. Його рука тремтіла, коли він взяв записку. В ній красувалися всього чотири слова: «Ти мене не знайдеш». Він відчув, як тілом пробіглися мурашки. Хоча жодних погроз не було, Аскольд відчув небезпеку. Та від кого вона йшла?..

Йому не багато часу знадобилося, аби дійти двох висновків. Перший: за ним точно стежать і вчора чули його роздуми вголос про Таню. А може це вона сама й була?.. Другий: єдина людина, в якої був такий заєць, — ворожка Манька. А якщо це і не та сама іграшка, то вона точно єдина людина, яка могла пошити ще одну. Адже, її роботи виконані за авторськими лекалами, якщо вірити інформації з сайту.

Лише на пів шляху до будинку дівчини йому на думку спало ще й те, що Манька й Таня насправді могли бути одною людиною. Або ж остання — подруга, сестра чи ще якось пов’язана з ворожкою людина. Тим більше вона не раз намагалася відмовити його шукати викрадача. Що як Манька просто відчула, що в неї (або в них) земля під ногами горить?..

— Відчиняй! — затарабанив чоловік у двері. — Невже цього разу магічний дзвіночок не сповістив про мій прихід?!

— Що трапилося? — ніби випливла із-за будинку дівчина.

— Це ти мені його підклала?! — Аскольд кинув їй під ноги зайця.

— Ні, — Манька підняла іграшку й миттєво зблідла. Здавалося, навіть очі кольору неба посіріли. Чоловік вже зібрався йти до будинку, аби воду шукати, коли вона так само раптово повернулася до колишнього стану і заговорила: — Людина, яка принесла його, дуже зла на Вас через те, що Ви почали шукати. Та й взагалі, її аура — суцільний негатив. А я попереджала, що не варто в це влазити.

— Ой, та годі байки травити. Вже дістали ці закиди, на кшталт «Гляньте, я — Велика Ворожка». Не вірю, ясно?! — чоловік забіг до будинку, не чекаючи на запрошення, і кинувся вигортати речі з шаф, аж поки не знайшов те, що шукав. — От зараз і перевіримо, — Аскольд відкрив коробку, яку вже бачив у цьому домі. Та виявилася порожньою. — Що тепер скажеш?

— Навіщо влаштовувати безлад? Могли просто запитати, — здавалося, спокій цієї дівчини не порушив би навіть кінець світу. — Я б відповіла, що зайця там немає.

— То навіщо ти підкинула його мені? Ще й записку лишила.

— Я цього не робила.

— А я думаю, ще й як робила. Зізнавайся, навіщо тобі здалися невинні діти? Для якогось збоченого ритуалу? Ти все сама провернула чи з такими ж ненормальними спільниками?

— Я до цього не причетна.

Якби спокій був людиною, то звали б його Манькою… Поки Аскольд лютував та закидав їй страшні звинувачення, дівчина зберігала добродушний вираз обличчя без тіні страху чи образи. Мовчки чекала, коли буря вщухне. Чоловіку здалося, що ворожка обіймає його, хоча насправді вона не рухалася. Можливо, секрет її магічних «здібностей» у досконалому володінні гіпнозом? Аскольд відчув, як його гнів засинає. І це геть не нормально! Не повинна так різко заспокоюватися людина, яка щойно знайшла лист від маніяка. Треба забиратися звідси якнайшвидше.

— Постривай, як тільки знайду цю Таню, одразу все на свої місця стане. Подивимося, що тоді скажеш, — постарався вдати, що досі лютує, аби не дарувати Маньці цієї перемоги, але вийшло кепсько. Дурниця якась, вони ж наче не змагаються. —  Молися.

Чоловік вилетів з будинку, не чекаючи на відповідь.

* * *

Ввечері Аскольд довго вертівся. Думка, що він пропустив щось дуже важливе, ніяк не давала заснути. Врешті-решт довелося здатися, виповзти з ліжка і повернутися до своїх записів.

Минали хвилини й години, а його очі так і продовжували бігати рядками, списаними кривуватими літерами. Весь цей час Аскольда не покидала думка, що він не помічає чогось очевидного. Втім, чоловік заснув, так і не зрозумівши, чого саме. В останньому спалаху свідомості нарешті блимнула розгадка, до якої він торкнувся кінчиками ментальних пальців, але її грубо висмикнули прямісінько з-під носа. Навіть примарився чийсь глузливий сміх — і знову темрява.

* * *

Ранок в Аскольда почався о десятій. Непристойно пізно для людини, яка ось вже кілька років навіть у вихідні не прокидалася пізніше восьмої.

Чоловік погодував Аврору, а потім заварив собі міцної кави. Голова гуділа так, що про їжу й думати не хотілося. Певно, не спати, аж поки світати не почне, — кепська ідея. Особливо якщо звик жити за нормальним графіком.

На чергову думку Аскольда наштовхнув звичайний настінний годинник. Він кинув на нього погляд, коли підніс чашку з ароматним напоєм до своїх губ. Рівно одинадцята.

«Чому саме одинадцята? — думати мовчки було важкувато, але після випадку з запискою не хотілося зайвий раз ризикувати. — Скрізь це число. Діти не старші одинадцяти років. Та і їх самих якраз одинадцять. І… Що ще? — чоловік зірвався з місця і швидкою ходою пішов за своїм записником. — Ну так, звісно! Як же я одразу не помітив цього? Є спільне! Є воно! Це точно не може бути збігом».

А помітив він наступне: при додаванні цифр дати народження кожної викраденої дитини виходило… одинадцять. Наступні кілька годин Аскольд бродив просторами Всесвітньої Павутини та намагався знайти якусь інформацію про це число. Наприклад, ритуали, які могли зацікавити кляту ворожку. На жаль, нічого корисного не виявилося. Чоловікові довелося визнати, що так просто йому не зрозуміти, чим таке особливе це число і як воно пов’язане з зайцями. Схоже, це має якесь особливе значення для викрадача, до того ж глибоко особисте.