Підказка від Аврори

Аврора накинулася на варену картоплю з таким завзяттям, ніби її два тижні не годували, мінімум.

— Щось мені аж моторошно від цієї Маньки, — сказав Аскольд, спостерігаючи за кішкою. — Авроро, зізнавайся, коли встигла з нею познайомитися? Бо я не хочу вірити в те, що ця жінка дійсно щось «бачить» і відчуває. Це якось страшнувато, — кішка у відповідь лише одне вухо розвернула в бік господаря, але їсти не припинила ні на секунду. — Хоча я не впевнений, що вона справді нічого не знає про викрадення дітей. Дуже вже ця Манька підозріла. От трясця! Вона говорила, що їй з сайтом друг допомагав. А я навіть не додумався запитати про нього. Щонайменше, він може знати, як відновити повідомлення, а то й бути тим, кого я шукаю. Завтра вранці доведеться знову провідати ворожку.

Чоловік сів за стіл, дістав блокнот і взявся записувати результати відвідин Зінаїди Анатоліївни та Маньки. На жаль, це не допомогло йому наблизитися до розгадки. Перебуваючи в кепському настрої, Аскольд поплівся у кімнату і впав на ліжко, не роздягаючись. Згодом, Аврора приєдналася до нього.

Вранці чоловік не став гаяти часу — щойно прокинувся, одразу пішов до ворожки. Як і першого разу, постукати він не встиг.

— Вітаю, Аскольде.

— Ага, день добрий. В мене назріло ще одне питання.

— Яке?

— Ви сказали, що Вам з сайтом друг допомагав. Як я можу з ним зв’язатися?

— Хм… Хіба якщо з допомогою сеансу спіритизму.

— Давайте без Ваших магічних викабельок.

— Я серйозно. Він помер.

— О… Вибачте, я не знав. Давно?

— Можете бути певні, задовго до зникнення дітей.

— Трясця! Знову облизня піймав, — Аскольд всівся на поріг. Віра в те, що він зможе розібратися у цій справі танула на очах і це змушувало почуватися безпорадним.

— Навіщо воно Вам? — Манька примостилася біля нього та поклала голову на плече чоловіка. — Навіть якщо Ви знайдете викрадача, Аделіну це не поверне.

— Гадаєте, він вбив її?

Аскольд розумів, що варто попросити дівчину відсунутися від нього. Але він просто не міг цього зробити. Можливо, дивачка й справді ворожка? В голові вималювався образ розлюченої нареченої, якій ця картина точно не сподобалася б.

— На жаль, не гадаю, а знаю.

— Тоді я тим більше маю знайти його і змусити відповісти.

— Повірте, Вам не стане легше. Ви не з тих людей, кому помста допомагає.

— І що мені тоді робити?

— Ну-у-у… Як варіант, можете спробувати змінити рід діяльності. Нудна офісна робота не була передбачена для Вас при народженні. Вищі сили хочуть, щоб Ви допомагали людям. Тобто, маю на увазі, якщо вберігатимете інших від подібних ситуацій… Словом, це допоможе.

— Дивовижно, що я зрозумів цей набір слів, але здається, Ви пропонуєте мені прилаштуватися в поліцію.

— Або приватним детективом. Не має значення як і де. Важливо що Ви будете робити.

— Чому Вас так хвилює мій душевний стан?

— Ворожки також мають слабкість до красивих чоловіків.

Манька знову сипала іскорками з очей, хоча ще секунду тому виглядала дуже серйозною. Аскольду такі різкі зміни хоч і впали в око, але здалися незначними поруч з чудасіями, які дівчина демонструвала раніше.

* * *

Чоловік доволі швидко викинув з голови дивну ворожку і її поради. Звісно, поки що він знову в глухому куті, але не на стільки у відчаї, щоб полишити своє розслідування. Заради Аделіни він мусить розгадати цю загадку.

— Авроро, де ти? — гукнув свою постійну слухачку, маючи наміри трішки подумати над подальшим планом дій. Та кішка не відгукнулася.

Аскольд пробурчав собі під ніс щось непристойне і почав обходити дім в пошуках втікачки. Аврори ніде не було. Чоловік майже змирився з тим, що кішка вигадала, як втекти, й сьогодні йому доведеться спати самому. Ця думка гнітила. Якось незатишно стало в домі, відколи зникла сестра. Батьки одразу по завершенню розслідування покинули дачу й більше ніколи не поверталися сюди — занадто сильно душила тяжкість втрати. Та їхнього сина турбувало щось ще. Лиховісне й моторошне. Здавалося, що тут у спину дихає невидиме зло. Чоловік пояснював ці відчуття інтуїцією, яка кричить про близькість маніяка. Та тільки що йому робити в домі, де більше немає дитини, яку можна викрасти?

Раптом Аскольда всією своєю тяжкістю накрило розуміння: він не перевірив кімнату сестри. І не лише на предмет наявності в ній Аврори.

— Адже, там може бути якась зачіпка! — викрикнув в пустоту будинку.

Перебуваючи у збудженому стані від цього очевидного відкриття, чоловік кинувся до кімнати Аделіни.

— Авроро, ти геній, — сказав він кішці, яка й справді примостилася на ліжку дівчинки. — Я мав би й сам одразу здогадатися зайти сюди.

Аскольд взявся обшукувати кімнату. Він точно знав, що мусить знайти. На момент, коли навколо вже коївся справжнісінький хаос з розкиданих речей, чоловік таки натрапив на цю річ.

Важливою знахідкою виявився товстенький зошит в клітинку з зображенням милих цуценят на твердій обкладинці. Аскольд частенько бачив, як сестра з таємничим виглядом щось записує до нього. Він чомусь завжди думав, що вона використовує його як особистий щоденник, тому зараз сподівався знайти в цих записах якийсь натяк на викрадача.