Підказка від Аврори

Аврора накинулася на варену картоплю з таким завзяттям, ніби  її два тижні не годували, мінімум.

– Щось мені аж моторошно від цієї Маньки, – сказав Аскольд, спостерігаючи за кішкою. – Авроро, зізнавайся, коли встигла з нею познайомитися? Бо щось я не хочу вірити в те, що ця жінка дійсно щось «бачить» і відчуває. Це якось страшнувато, – кішка у відповідь лише одне вухо розвернула в бік господаря, але їсти не припинила ні на секунду. – Хоча я не впевнений, що вона справді нічого не знає про викрадення дітей. Дуже вже ця Манька підозріла. От трясця! Вона говорила, що їй з сайтом друг допомагав. А я навіть не додумався запитати про нього. Як мінімум, він може знати, як відновити повідомлення, як максимум – бути тим, кого я шукаю. Завтра вранці доведеться знову провідати ворожку.

Чоловік сів за стіл, дістав свого записника і взявся записувати результати сьогоднішніх відвідин Зінаїди Анатоліївни та Маньки. На жаль, це не допомогло йому наблизитися до розгадки бодай на міліметр. Перебуваючи в кепському настрої, Аскольд поплівся у кімнату і впав на ліжко, не роздягаючись. Згодом, Аврора приєдналася до нього.

Вранці чоловік не став гаяти часу і щойно прокинувся, одразу пішов до ворожки. Як і першого разу, постукати він не встиг.

– Вітаю, Аскольде.

– Ага, день добрий. В мене назріло ще одне питання.

– Яке?

– Ви сказали, що Вам з сайтом друг допомагав. Як я можу з ним зв’язатися?

– Хм… Хіба якщо за допомогою сеансу спіритизму.

– Давайте без Ваших магічних викабельок.

– Я серйозно. Він помер.

– О… Вибачте, я не знав. Давно?

– Можете бути певні, задовго до зникнення дітей.

– Трясця! Знову облизня піймав, – Аскольд всівся на поріг.

– Навіщо воно Вам? – Манька примостилася біля нього. – Навіть якщо Ви знайдете викрадача, Аделіну це не поверне.

– Гадаєте, він вбив її?

– На жаль, знаю.

– Тоді я тим більше мушу знайти його і змусити відповісти.

– Повірте, Вам не стане легше. Ви не з тих людей, кому помста допомагає.

– І що мені тоді робити?

– Ну-у-у… Як варіант, можете спробувати змінити рід діяльності. Нудна офісна робота не була передбачена для Вас при народженні. Вищі сили хочуть, щоб Ви допомагали людям. Тобто маю на увазі, якщо вберігатимете інших від подібних ситуацій… Словом, це допоможе.

– Дивовижно, що я зрозумів цей набір слів, але здається, Ви пропонуєте мені прилаштуватися в поліцію.

– Або приватним детективом. Не має значення як і де. Важливо що Ви будете робити.

– Чому Вас так хвилює мій душевний стан?

– Ворожки також мають слабкість до красивих чоловіків.

Аскольд доволі швидко викинув з голови дивну ворожку і її поради. Звісно, поки що він знову в глухому куті, але не на стільки у відчаї, щоб покинути своє розслідування. Заради Аделіни він мусить розгадати цю загадку.

– Авроро, де ти? – гукнув він свою слухачку, маючи наміри трішки подумати над подальшим планом дій. Та кішка не відгукнулася.

Чоловік пробурчав собі під ніс щось непристойне і почав обходити дім в пошуках втікачки. Аврори ніде не було. Аскольд майже змирився з тим, що кішка вигадала, як втекти і сьогодні йому доведеться спати самому. Ця думка гнітила. Якось незатишно стало в домі після зникнення сестри.

Раптом його всією своєю тяжкістю накрило розуміння: він не перевірив кімнату дівчинки. І не лише на предмет наявності в ній Аврори.

– Адже, там може бути якась зачіпка! – викрикнув чоловік в пустоту будинку.

Перебуваючи у збудженому стані від цього очевидного відкриття, Аскольд кинувся до кімнати Аделіни.

– Авроро, ти геній, – сказав він кішці, яка й справді примостилася на ліжку сестри. – Я мав би й сам одразу здогадатися зайти сюди.

Аскольд взявся обшукувати кімнату. Він точно знав, що мусить знайти. На момент, коли навколо вже коївся справжнісінький хаос з розкиданих речей, чоловік таки натрапив на цю річ.

То був товстенький зошит в клітинку з зображенням милих цуценят на твердій обкладинці. Аскольд частенько бачив, як сестра з таємничим виглядом щось записує до нього. Він чомусь завжди думав, що вона використовує його в якості особистого щоденника, тому зараз сподівався знайти в цих записах якийсь натяк на викрадача. 

І справді, сторінки майоріли записами про маленькі дитячі пригоди, переживання і радості. Для Аскольда мало що стало новиною. Аделіна дуже любила старшого брата і все йому розповідала. Часом, навіть батьки не знали того, що знав про дівчинку він. Однак, на жаль, в записах не було нічого, що могло б допомогти в розслідуванні.