Глава 21

Від того випадку час лляється із несамовитою швидкістю. Шквально несеться, мов селі. Але на відміно від того короткочасного бурхливого паводка на гірських річках, то не приносить жахливих руйнувань. Усе на місці та майже спокійно.

Наше спілкування з Германом з того часу особливо не почастішало, але абсолютно до нуля не звелося.  Не приховую, що бували дні, під час яких ми не бачилися та відповідно не балакали.

Хоча всі розмови, які траплялися далі, стосувалися лише весілля, адже вибір зали, меню, торта та подібних дрібниць звалився на мої хиткі плечі.

Коли він сказав, що я цим займатимуся, то хотілося психанути, але не могла, бо тямила - повинна зціпити зуби та приспати його увагу.

Тому покірно займалася цими дрібницями, а у ввечері перепитувала чи погоджується він із колірною гамою бенкетного залу, видом запрошень, меню в ресторані та іншого.

Усі мої пропозиції йому подобалися. Фактично не висловлював заперечень, лиш одного разу сказав:

- Тільки без жовтих квітів у арці. Мені дуже сильно не подобається цей колір.

- Добре, як скажеш, - мотнула головою, відчуваючи на собі його уважний погляд.

Після того бурхливого та пломенистого божевілля він якось проникливіше став на мене дивитися, але жодного разу не згадував той випадок, а тим паче не озвучив, що це для нього значило.

Досі не знаю чи тоді правильно з ним поговорила. Чи мені варто було трішки не так завернути діалог. Сказати, що не помилка… Наплести язиком, що все складно, та не знала, що на мене таке напало. Одночасно нічого не стверджувати.

Мабуть, це тоді б у нього викликало до мене значно більше довіри. Бо він таки не забрав від мене охоронця. Віталій досі мене "пасе".

Також із весіллям стали допомагати мама Германа та його сестра. І це, мабуть, на краще. Адже ніхто мою роботу не скасовував, а тут ще приготування до свята, яке зовсім мені не в радість.

Мати Германа дуже мила жінка, а ось Ніна інколи мене сильно дратувала. Вона постійно закидала мене різноманітними питаннями, які стосувалися всіх аспектів мого життя, та  нестримним бажанням стати моєю подругою.

Також за ці чотири тижні один раз приїжджала до батька. Побачила усі ляльки Вікторії та мала не дуже приємну розмову з Тетяною. А чому неприємну? Вона почала розпитувати, як у мене складаються стосунки з Германом.

Я сказала, що все наче нормально, а для переконання, що це, поза всяким сумнівом, дійсно так, усміхнулася. Але вона не повірила. Невже я така погана актриса?

- Маргарито, головне не роби дурниць, - сказала вона мені, коли сиділи та пили чай у вітальні. - Бо коли ти втекла, то думала, що Михайло світ переверне. Також я впевнена, що Герман буде хорошим чоловіком. Він точно тебе не образить.

- Мабуть, - відповіла їй. - Я цього не знаю.

- Інколи шлюб побудований на довірі та повазі набагато кращий, аніж на гарячому кохані, - здивувала Таня такою відповіддю, яка змусила мене запитати у неї:

- У вас проблеми з батьком?

- Ні, - усміхнулася. - Це я кажу через призму прожитих років. Твій батько інколи поводиться, мов істеричка, але чоловік непоганий.

- Зрозуміло, - протягнула я. - Добре, що так.

І ось до весілля залишається тиждень… Сім днів, майже 168 годин до втечі…

Я дивлюся весільні сукні, які мені зовсім не подобаються, а Кароліна стоїть поряд та пошепки каже:

- На жаль, роздруковані документи я зможу забрати тільки 24 червня.

Ціпенію та злякано обертаюся:

- У день весілля? А раніше ніяк?

- Угу, - вимовляє вона. - Раніше не виходить. Із цим вийшла тяганина.

- Ну хоч так, - бурмочу. - А квиток?

- Квиток я купила, - запевняє. - За це не переживай.

- А як тобі вдалося придбати його без паспорта?

- Потім розкажу, адже нині головне наступне - тобі треба покинути святкування десь о шостій вечора, бо виліт о восьмій.

- Це я розумію… Сподіваюся, що мені вистачить дві години, аби злиняти.

- Вистачить. Вони ж не знатимуть, де тебе шукати, - мовить та показує мені на пряму білу сукню. - Ось ця, на мою думку, підійде тобі ідеально.

Роздивляюся варіант, який пропонує подруга. Сукня чудова, а найголовніше без бантиків, камінчиків та іншого непотребу.

- Непогана, можна приміряти, - погоджуюся.

- Валізу я тобі зарання наготую та заховаю у камері схову в магазині.

- А так можна? - уважно роздивляюся сукню.

- Варіантів нема, - хитає головою. - Нічого їм не станеться, якщо маленька валіза полежить у них пів дня. Там же не бомба, яка зірветься.

- Аби тільки ніхто її не поцупив, - обертаюся та бачу Віталія, який сидить на дивані з кислим обличчям. - Бо не раз читала новини, де нечисті на руку люди займаються таким видом крадіжок.

- Не вкрадуть, але тобі важливіше, щоб навколо тебе охоронців не було, - сипить сіль на рану. - Бачу, Герман не спускає з тебе очей.