Глава 12

Він мене не помічає, бо погляд опущений, а я розумію, що зовсім невчасно. Він був у душі. Про це свідчить мокре розтріпане волосся, поодинокі краплі на його тілі, а пікантні частини прикриті білим рушником, який тримається лише на чесному слові.

Складається враження, що один занадто різкий рух та все - впаде додолу та покаже те, що мені не варто бачити.

Та і взагалі я не маю його бачити у такому відвертому вигляді. Біля річки було темно, хоч око виколи, а тут усе видно… Мені ніяково аж до мурашок. Я відвертаюся у сторону та відчуваю, що щоки починають палати.

Хочу вийти, але Герман, який підходить до темної шафи, зупиняє:

- Ти прийшла, щоб мовчки постояти хвилину та піти?

- Ні, - зупиняюся, але на нього не дивлюся. - Я прийшла поговорити, але бачу, що дуже невчасно. Можу через десять хвилин зайти.

- Ти мені не заважаєш, - відчиняє  дверцята шафи та щось там шукає. - Я тебе слухаю.

Зачиняю двері та проходжу до кімнати. Можливо, я йому не заважаю, але себе відчуваю дуже  некомфортно. Мої очі проти волі «облизують» його тіло. Лізуть та з цікавості досліджують кожний сантиметр. Від нервів ховаю руки за спиною та зчіплюю в замок.

- Про що ти хотіла поговорити? - витягає зі шафи білу футболку та одягає. Мені від цього стає легше. Утім рано радію. Він скидає рушник, щоб одягнути білизну, і я бачу те, що… Одразу відвертаюся та обурююся:

- Мав би совість переодягатися при дівчині! Це невиховано! Ти у лісі виріс?

Хоч я обернулася, але ненаситна допитливість косить мій погляд. Та що це таке!

- А ніби ти там щось нове побачиш? - нічого його не бентежить. - Невиховано виходити на балкон у тому вигляді, який у тебе був вранці. Влаштувала охоронцям ранкову еротику. А мені щось не дуже хочеться бачити, як вони будуть радісно шепотітися про сідниці моєї майбутньої дружини.

Він бачив… І не тільки він. Трясця! Відчуваю, як червонію по саме волосся.

- Це випадково, - нечітко промовляю. Він тим часом вже одягає чорні штани та обертається до мене. Герман спокійний.

- І я не бачила, що на мене таращилися охоронці, - додаю та знову на нього дивлюся. - Так стояла не понад хвилину, а ти взагалі рушник скинув…

- Але я ж не на балконі, - вигинає брови та підходить до мене ближче. Відчуваю від нього свіжість. До носа залітає запах гелю для душа та солодкий шампунь. Вони приємно лоскочать мої рецептори.

 - Чи тебе засоромив мій вигляд? Якщо так… То не знав, що тобі стане так незручно від цього чи злякає. Але ти ж прийшла говорити, мабуть, про інше? Правильно?

- Так, - підтверджую. А руки за спиною сильніше стискаються.

- І? - встає ще ближче та спостерігає за мною. Сірі очі пропалюють мене, і від чого ще більше не можу собі місця знайти.

- Я хотіла сказати, - починаю мовити, - що не хотіла, аби ти ліз до тої річки… Просто так ляпнула, бо мене дратує ця ситуація. А ти поперся, бо хотів цим щось довести, але в реальності це дурня. І ти це розумієш. Проте… Я чомусь почуваю себе виною перед тобою. Тому прийшла перепрошувати, але невинна у тому, що ти це зробив. Я ж тебе відмовляла, а ти не слухав…

Зупиняюся. Моє вибачення несеться не у ту сторону. Я думала його не так подати, але розхвилювалася, бо… Усе пішло не так. Гніваюся на себе!

- Мабуть, я краще піду, - розвертаюся. - Думаю, ти зрозумів, що я маю на увазі.

- Стій, - не дає зробити крок цим словом. - Не тікай.

Неочікувано кладе свої руки мені на плечі. Хочу обернутися, але не можу. Я застигаю.

- Я тебе ні в чому не звинувачую. Проте ти майстерно умієш розхитувати нерви, а до того я завжди тримаю слово. Ти сказала бажання - виконав.

- Це не було бажанням. Не перекручуй. І більше так не роби, - відчуваю, як ближче стає. Дихає мені у потилицю, а руки повільно сповзають із плечей. Вони без поквапу ковзають халатом. Минають ключиці, груди та зупиняються на талії. Я продовжую не рухатися, бо до кінця збентежена.

Я ніколи в житті не бачила голих чоловіків, а тим паче, щоб вони так близько стояли та торкалися мене!

Шкіру починає легенько кусати щось солодке, а п'ятки повільно терпнути. Він продовжує дрейфувати руками. Хоч халат має чималеньку товщину, але дотики гострі, мов по голій шкірі водить. А якщо без одягу стане це робити? Напряму торкатиметься?  Ні, ні, ні… Не про те я думаю!

Він повертається до плечей. Декілька секунд тримає на них. Немов думає, що чинити далі. Чи, мабуть, чекає від мене якоїсь реакції. Проте покірно стою. Я не можу рухатися, а тим паче щось сказати. Зараз мені це не під силу.

Герман продовжує діяти. Відгортає моє волосся на лівий бік, руки впевнено садить на талію, а трішки прохолодними вустами торкається шиї.

Я ледь помітно сіпаюся, а тіло повністю стає кам'яним від хвилі мурашок, які пробігаються табунцем. Зображення перед очима покривається серпанком, а думки перемішуються. Я не розумію, що відбувається! Зовсім!

Після цього легкого доторку - дарує сильніший. Повноцінний вологий поцілунок у шию, а руки міцніше притискають моє тіло до нього. Відчуваю його тепло.