Глава 11

Авто повністю зупиняється на краю дороги. Герман глушить мотор, а я обертаюся та уважно спостерігаю за ним.

Гадаю, що він нахабно блефує. Полізе в річку купатися... А якщо так - нехай. Може дійсно до голови адекватність повернеться!

- Голову мочити? - впевнено запитує.

- Як хочеш, - із прохолодою у голосі відповідаю. - А для чого ти питаєш? Все одно ж не встромиш ноги у воду. Краще заводь авто та поїхали, бо я спати хочу. Втомилася від цього дурного дня.

- Маргарито, я дотримуюся своїх слів, - заплутує мене цією фразою та виходить на вулицю. Він обминає авто, дивиться у сторону річки…

І для чого цей цирк чинить? Чи не цирк? Скидає піджак та розв’язує краватку, а коли вона більше не на ньому, то пальці починають розщібати сорочку, то я нахмурююся. Він зовсім того?

Відстібую пасок безпеки та виходжу на вулицю. Дарма я не взяла пальто. Якось у батьків Германа на подвір'ї було тепло, а тут уже зуби починають абетку Морзе вибивати. І гучнішою її робить пронизливий вітер - льодяний.

- І що ти робиш? - цікавлюся, та уже майже всі ґудзики на сорочці вільні.

- Показую тобі, що я не розкидаюся словами та готовий виконати все, аби ти перестала кусатися та трішки змінила думку.

- Дарма. Нічого не допоможе. Навіть якщо з Марса камінчик привезеш. Усе марно, - вже скидає сорочку та кладе її до решти одягу.

Тут знову віє гостроколючий вітер. Я зіщулююся, а Герман… Не знаю. На вулиці темно та тільки видно обриси, які не дають мені зрозуміти чи йому дошкуляє холод – у кожного різна терморегуляція. Я, на приклад, влітку завжди сплю під товстенькою ковдрою та в теплих шкарпетках. 

Також контури тіла дарують можливість зрозуміти, що… Хитаю головою. Такі оцінки зайві.

- А я спробую, - дзенькає пояс штанів, які летять донизу. - Також жінкам ніколи не можна показувати, що не виконуєш того, що кажеш, бо тоді зовсім стають некерованими.

- Краще назад одягайся та поїхали, - вже без штанів та взуття.

- Ні, - суворо заперечує. - Якщо я вже роздягнувся, то залізу в ту чортову воду.

Після цих слів розумію, що Герман не жартує. Звісно не жартує. Він фактично без одягу. Тільки білизна на ньому, а все решта ховає щільна та прохолодна темінь.

- Річка зимна, - лякаю його. - Ще захворієш. Воно тобі треба?

- До весілля одужаю, - спускається до води. Впевнено та швидко.

- Германе, припини! - голосніше кажу. Дарма. Не відповідає.

До мого горла підступає паніка. Він мені неприємний. Я відчуваю до нього ненависть, а також  боюся. Утім зараз емоції повертаються в іншу сторону, як течія в річці Амазонка. Замість того, щоб текти в океан, то течія стрімко біжить від гирла до витоків, викликаючи сильне хвилювання та руйнує береги. Це явище називається поророка.

Починаю переживати за нього. На вулиці не жаркий липень, а тільки початок травня, який прохолодний, а вночі зовсім нелагідний. І це тільки повітря! Мені складно уявити наскільки неприємна для людського тіла річкова вода.

- Не будь малою дитиною, - прямую за ним, але повільно. Дуже незручно йти в туфлях. Глина та пісок осипаються. - Кинь це діло!

- Ти сама хотіла, а тому тримай, - уже стоїть на лінії вода-суша.

- Ти божевільний, - хмикаю та зупиняюся. - Хочеш - йди, але це жодним чином не вплине на мою думку!

Заходжу з іншої сторони. Якщо не виходить вмовити, то хай бачить, що ця дія нічого не дасть йому. Ну тільки застудиться… Хоча все ж почалося не так. Я ж йому сказала, аби його голова розчистилася від дурного, а він усе вивернув у іншу сторону. Типу, що моя забаганка!

Стою та чекаю, що затруситься розвернеться та піде до авто, але Герман робить протилежне. Виконує те, що мала необережність ляпнути. Я ж не знала, що він психане та зробить.

Мені просто стояти холодно, а він у річку поліз. Я ціпенію, а Герман тим часом заходить по шию та виходить. Навіть звуку нема. Його тільки видає водойма.

І вже мовчки проходить повз мене. Цієї миті здається, що він не людина, а якась брила без емоцій та відчуттів.

Обертаюся до нього. Він уже біля авто та одягається. Мене починає морозити та одночасно кидати в жар. Руки трусяться. І що зі мною?

- Задоволена? - адресує мені це запитання. - Сподіваюся, що ця дія тобі показала, що я маю серйозні наміри та не відступлюся від свого.

Я не знаю, що йому сказати, адже його вчинок дурниця. І тут уже неважливо, що цим хотів показати. Повертаюся до авто. Герман уже застібає штани. Його рухи різкі та такі, які показують що витівка не принесла задоволення.

А хіба могла? Тільки збоченці отримають від неї щось приємне.

- Дуже холодна вода? - лякливо питаюся. Але для чого? Абсолютно нелогічна дія!

- Не рекомендую поки купатися, - бере сорочку, яку швидко натягає.

Опускаю голову, бо на мене бетонним пластом давить відчуття вини. І чому? Він сам поліз до річки. Я не змушувала! Пістолет біля його скроні не тримала!

Хто зараз має почуватися ніяково, то це тільки Герман! Щось собі в голову вбив та думає, що своїми сміливими діями підкорить мене. Не вийде! Хай навіть взимку в ополонці годинами сидить - плювати.