ГЛАВА 31. ПОЧЕРК БАТЬКА

Кирило все ще тримав лист у руках. Пожовклий папір трохи тремтів між його пальцями, хоча він, здавалося, докладав усіх зусиль, щоб цього не показати. Софія стояла навпроти й дивилася на нього так, ніби чекала не пояснення, а вироку. На столі лежали фотографії, документи, паперовий журавлик і той самий дитячий лист, який за останні кілька хвилин встиг перетворитися з випадкової знахідки на найнебезпечніший доказ у всій їхній історії.

— Ти впевнений? — нарешті запитала Софія.

Кирило повільно підняв очі.

— Так.

— Ти справді бачив його почерк?

— Багато разів.

Макс узяв лист із його рук і ще раз уважно подивився на нерівні рядки. Літери були дитячими, трохи нахиленими, місцями надто великими, а деякі слова ніби поспішали одне за одним. Але в них справді було щось дивно знайоме. Не для нього — для Кирила.

— Але тут написано дитячою рукою, — сказав Макс.

— Саме це мене й лякає, — відповів Кирило.

Софія перевела погляд на матір. Жінка сиділа біля вікна й досі не наважувалася подивитися доньці просто в очі. Її руки були складені на колінах, пальці нервово стискали край светра.

— Мамо, — тихо сказала Софія. — Тато був там?

Мати довго мовчала. За вікном шуміло місто, хтось проїхав дорогою, десь унизу грюкнули двері під'їзду. Ці звичайні звуки раптом здавалися Софії майже образливими: світ продовжував жити своїм життям, тоді як її власне минуле щойно почало руйнуватися просто перед нею.

— Так, — нарешті відповіла мати.

Софія відчула, як у грудях стало порожньо.

— Ти ніколи не казала, що він знав про «Фокус».

Мати заплющила очі.

— Бо він не просто знав.

Вона зробила паузу, ніби останні слова були фізично важкими.

— Він допомагав їм.

Софія не відразу зрозуміла сенс почутого.

— Що?

— Спочатку.

— Що означає «спочатку»?

— Спочатку він справді вірив, що робить щось хороше.

Софія відвернулася до вікна. Макс поклав лист на стіл і мовчки став поруч із нею.

— Я хочу знати все, — сказала Софія. — Цього разу не частинами. Не «колись потім». Не так, щоб я через день знайшла ще одну фотографію і зрозуміла, що ти знову щось приховала. Я хочу знати все.

Мати кивнула.

— Тоді нам доведеться почати з твого батька.

Вона розповідала повільно. Спочатку майже пошепки, потім дедалі впевненіше, ніби кожне наступне слово вивільняло її від тягаря, який вона носила багато років.

Батько Софії працював із програмою на технічному та організаційному рівні. Коли «Фокус» тільки починав існувати, він не бачив у ньому нічого небезпечного. Для нього це була програма, покликана допомагати обдарованим дітям. Там були конкурси, творчі завдання, психологічна підтримка, консультації. Він щиро вважав, що дітям дають можливість розвиватися.

— Він любив дітей, — сказала мати. — І саме тому спочатку не помічав, що з ними роблять.

Софія гірко усміхнулася.

— Зручно.

— Не кажи так.

— А як мені казати?

— Він помилився.

— Але його помилки торкнулися мене.

Мати кивнула.

— Так.

Це коротке «так» було чеснішим за будь-які виправдання.

Вона розповіла, що поступово батько почав помічати дивні речі. Учасників не просто тестували. За ними спостерігали поза межами занять. Фіксували, з ким вони дружать, як реагують на конфлікти, кому довіряють, кого захищають, кого уникають. Дітей навмисно садили поруч або, навпаки, розділяли. Їм давали завдання, у яких вони мали впливати одне на одного. Потім дорослі аналізували результат.

— Я одного разу запитала його, навіщо вони це роблять, — продовжила мати. — Він сказав, що це просто психологічні дослідження. А потім сам перестав у це вірити.

Софія подивилася на неї.

— І ти дозволила йому продовжувати?

— Я не знала всього.

— Але знала достатньо.

Мати опустила очі.

— Так.

— Чому ти не забрала мене раніше?

— Бо твій батько сказав, що ще трохи — і він зможе все зупинити.

Софія мовчала.

— Він збирав докази, — сказала мати. — Хотів вивести їх на чисту воду. Але вони зрозуміли, що він знає занадто багато.

— І що сталося?

— Він не встиг.

Софія повільно сіла.

У голові знову виник той самий дивний образ: батько, якого вона майже не пам'ятала в дорослому віці, але який тепер раптом виявлявся пов'язаним із кожною ниткою її минулого.