ГЛАВА 23. МІСЦЕ, ДЕ ВСЕ ПОЧАЛОСЯ

О 17:30 Софія стояла перед старим корпусом університету й дивилася на його темні вікна так, ніби намагалася побачити крізь скло не порожні аудиторії, а той день, який тепер раптом виявився зовсім не таким простим, як вона його пам'ятала. Ті самі широкі сходи, потерті поручні, довгий коридор за важкими дверима — усе залишилося майже незмінним. Лише вона сама більше не була тією дівчиною, яка кілька місяців тому поспішала сюди, думаючи про звичайні університетські справи й не підозрюючи, що саме тут почнеться історія, яка поступово змусить її сумніватися навіть у власних спогадах.

Вона вже кілька разів прокручувала в голові повідомлення, яке отримала напередодні: «Завтра. 18:00. Місце, де ви вперше зустрілися». Найбільше її лякало не те, що невідомий знову призначив їм зустріч, а те, що цього разу він торкнувся речі, яку вона завжди вважала недоторканною. Їхнього першого знайомства. Першого погляду. Першої розмови. Того короткого моменту, який належав тільки їм і який до сьогодні не мав жодного зв'язку з усіма дивними подіями, що почалися пізніше.

Позаду почулися кроки, і Софія навіть не озирнулася одразу, бо впізнала їх раніше, ніж побачила Макса. Він зупинився за кілька кроків від неї, а потім, дивлячись на той самий корпус, тихо сказав:

— Ти знову прийшла раніше.

Софія повернулася до нього й ледь помітно усміхнулася. — Я хотіла перевірити, чи все ще пам'ятаю.

Макс нахилив голову. — Що саме?

— Тебе.

Він усміхнувся ширше. — Сподіваюся, добре.

— Поки що терпимо.

— Фух. А я вже почав хвилюватися.

Софія засміялася, але її погляд майже одразу знову повернувся до старого корпусу. — Дивно.

Макс простежив за її поглядом. — Що саме?

— Тоді я просто думала, що ти нахабний.

Він зробив вигляд, ніби серйозно замислився над цим звинуваченням. — А зараз?

Софія подивилася йому прямо в очі. — Зараз я знаю, що мала рацію.

Макс засміявся, і на кілька секунд напруга справді відступила. Вони могли б ще довго стояти так, жартуючи про першу зустріч, якби телефон Софії не завібрував у кишені.

Вона дістала його й побачила нове повідомлення.

«18:00. Без друзів».

Софія мовчки показала екран Максу.

Він прочитав повідомлення, потім подивився на неї й сказав:

— Очевидно, він уже знає, що ми не будемо виконувати його правила.

— Ти впевнений?

— Після всього, що сталося? — Макс похитав головою. — Я вже ні в чому не впевнений. Але знаю одне: якщо хтось спеціально написав «без друзів», значить, він дуже хоче, щоб ми залишилися самі.

Софія сховала телефон. — Тоді ми не залишимося самі.

— Аня й Даня?

— Вони вже десь поблизу.

Макс усміхнувся. — Ти все організувала.

— Я вчуся.

— Я пишаюся тобою.

— Не звикай.

Вони разом зайшли до корпусу.

Коридор зустрів їх знайомою прохолодою й запахом старого дерева, пилу та фарби, якою тут востаннє серйозно займалися, мабуть, ще до того, як половина нинішніх студентів вступила до університету. Кроки глухо відбивалися від стін, і Софія мимоволі сповільнила ходу. Вона дивилася на двері, на вікна, на старі стенди, на місця, повз які проходила сотні разів після того першого дня, але тепер кожна дрібниця здавалася важливою.

— Ось тут ти стояв, — сказала вона, зупинившись біля широкого вікна.

Макс подивився на місце, яке вона показувала, і похитав головою. — Ні. Я стояв біля дверей.

— Ти стояв посеред проходу.

— Я завжди був у центрі подій.

— Ти завжди був перешкодою.

Макс удавано образився. — Це майже романтично.

— Майже.

Вони рушили далі, і Софія раптом зупинилася біля повороту коридору. — А ось тут ти сказав мені: «Обережніше».

Макс подивився на неї з легким здивуванням. — Бо ти ледь не впала.

— Я не впала.

— Саме завдяки мені.

— Самовпевненість у тебе стабільна.

— Зате надійна.

Софія усміхнулася, але цього разу ненадовго. Вона повільно провела поглядом по коридору й сказала:

— Давай відтворимо все.

Макс перестав жартувати. — Увесь день?

— Так. Від самого початку.

Вони почали відновлювати події по пам'яті. Макс пригадував, що отримав повідомлення від Романа й мав забрати певні матеріали з аудиторії. Софія пам'ятала, що перед цим отримала повідомлення від Ані з проханням зайти до старого корпусу. Обоє довго сперечалися щодо дрібниць — хто куди повернув, хто запізнився, хто першим заговорив, — і саме в цій суперечці поступово почали з'являтися невідповідності.