ГЛАВА 17. ТЕ, ПРО ЩО МАКС МОВЧАВ

Софія ще кілька секунд не відводила погляду від екрана. Фотографія залишалася тією самою: Макс стояв поруч із незнайомою їй дівчиною, майже торкаючись її плечем, і дивився кудись убік із тією легкою, безтурботною усмішкою, яку Софія вже встигла добре запам’ятати. На перший погляд у знімку не було нічого однозначного, нічого, що саме по собі могло б довести якусь зраду чи обман. Але реакція Макса змінила все. Він не здивувався самій фотографії — він упізнав її. І, що було значно гірше, не просто впізнав, а відразу зрозумів, чому вона могла боляче вдарити саме зараз.

Софія повільно опустила телефон і подивилася на нього. Вона не відчувала бажання кричати чи влаштовувати сцену. Її образа була набагато тихішою, а тому, мабуть, і значно сильнішою. Вона вже знала Макса достатньо, щоб помітити, коли він намагається віджартуватися, коли нервує, а коли справді не знає, що сказати. Зараз він мовчав. Макс провів рукою по волоссю, на мить відвів погляд убік і лише після цього тихо відповів:

— Це людина, про яку я не хотів тобі розповідати.

Софія знову глянула на фотографію, а потім підняла очі на нього.

— Ти сказав це так, ніби я мала здогадатися сама.

— Я знаю.

— Тоді поясни мені, чому ти вирішив, що я не повинна знати.

Макс важко видихнув і сперся долонями об край столу. Йому явно було простіше виступати перед десятками людей, сперечатися з куратором чи імпровізувати під час презентації, ніж зараз підбирати слова для однієї людини, чия думка раптом стала для нього важливішою за будь-яку іншу.

— Бо я знав, що колись ти про неї запитаєш, — нарешті сказав він. — Просто не знав, коли саме і як це пояснити.

— І тому вирішив просто мовчати?

— Не зовсім.

— А як?

Макс на секунду заплющив очі.

— Я вирішив залишити це в минулому.

Софія відчула, як усередині знову піднімається образа.

— Для тебе, можливо, це минуле. Для мене це щось, про що я дізналася від невідомого номера.

Він кивнув. Цього разу не намагаючись заперечувати.

— Так. І я розумію, чому тобі це неприємно.

— Неприємно не через неї, Максе. Мені неприємно через те, що ти знав, що вона існує, і все одно нічого не сказав.

У коридорі поступово ставало тихіше. Студенти розходилися після вечірніх занять, десь у кінці корпусу зачинилися двері, а голоси, які ще кілька хвилин тому долинали з актової зали, остаточно стихли. Макс подивився на Софію і зрозумів, що зараз йому не допоможуть ані жарти, ані красиві слова. Якщо він хоче зберегти те, що тільки почало між ними виникати, йому доведеться вперше по-справжньому відкрити перед нею ту частину себе, яку він довго тримав за зачиненими дверима.

— Її звати Ліза, — сказав він.

— Просто Ліза?

— Ні, — ледь усміхнувся Макс, але усмішка одразу зникла. — Не просто.

Вони сіли на лавку біля вікна. Софія не квапила його. Вона чекала, поки він сам почне говорити, і ця тиша виявилася для Макса важчою за будь-яке запитання.

— Ми знали одне одного ще до університету. Дуже давно. Спочатку це була звичайна дружба, але з часом вона стала для мене чимось значно більшим. Ліза знала майже все про моє життя. Мою родину, моїх друзів, мої плани, навіть ті речі, про які я не розповідав іншим. Я настільки звик, що вона поруч, що перестав помічати, наскільки сильно від неї залежу.

Софія слухала мовчки.

— А потім вона захотіла більшого, — продовжив він. — І я не знав, що з цим робити. Я думав, що якщо ми достатньо близькі, то це вже майже те саме. Але виявилося, що ні. Я не був готовий до стосунків із нею, хоча й боявся її втратити. Через це все стало тільки гірше.

— Ти її кохав?

Запитання прозвучало спокійно, але Макс не відповів одразу. Він дивився на свої руки, ніби там могла бути правильна відповідь.

— Я думав, що кохав, — сказав він нарешті. — Тепер розумію, що це було не зовсім кохання.

— А що тоді?

— Прив’язаність. Звичка. Страх втратити людину, яка стала частиною твого життя. Я довго плутав усе це з коханням.

Софія опустила погляд. Їй не хотілося ставити наступне запитання, але вона знала, що повинна.

— І чим усе закінчилося?

Макс замовк. Його погляд став серйознішим.

— Болісно. Ми сильно посварилися. Після цього перестали спілкуватися так, як раніше. Я не хочу зараз розповідати всі деталі, але це була одна з тих історій, після яких розумієш, що іноді навіть дуже близькі люди можуть зробити одне одному боляче. Відтоді я не хотів повертатися до цього.

Софія кілька секунд дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що саме відчуває. Ревнощів майже не було. Її більше мучило інше: вона вже почала довіряти Максу, і тепер виявилося, що в його минулому є цілий розділ, про який він свідомо мовчав.

— Якби я не отримала цю фотографію, ти коли-небудь розповів би мені про неї?

Макс не став шукати зручної відповіді.