ГЛАВА 8. ПОМИЛКОВЕ ПОБАЧЕННЯ

Софія весь ранок переконувала себе, що понеділок нічого не змінив, а отже, й вівторок тим більше не має жодного значення. Учора вона просто дозволила Максу провести себе додому, бо було пізно, а дорога виявилася зручною для обох. Те, що вони говорили майже всю дорогу, теж нічого не означало. Так само, як і його повідомлення ввечері, після якого вона ще кілька хвилин дивилася на екран телефону, перш ніж відповісти. Усе це було звичайним наслідком спільного проєкту, не більше. Принаймні саме так Софія вирішила, коли вранці стояла перед дзеркалом і вже втретє змінювала зачіску, хоча прекрасно розуміла, що для університету це взагалі не має значення.

До аудиторії вона прийшла трохи раніше, ніж потрібно, і цього разу навіть не стала шукати виправдання власній пунктуальності. Просто сіла за звичне місце, відкрила ноутбук і почала переглядати презентацію. На екрані змінювалися слайди, таблиці, графіки й нотатки, але думки вперто поверталися до вчорашньої прогулянки. До того, як Макс раптом перестав жартувати, коли вона сказала, що не звикла так швидко підпускати людей близько. До його тихого «тоді в мене ще є шанс», сказаного з усмішкою, яка чомусь залишилася в її пам'яті значно довше, ніж мала б. Софія сердито прокрутила сторінку вниз і змусила себе зосередитися на тексті.

Аня з'явилася через кілька хвилин і майже одразу зрозуміла, що її подруга сьогодні надто старанно робить вигляд, ніби зайнята. Вона поставила чашку на стіл, сіла навпроти й кілька секунд мовчки спостерігала за Софією, яка вже втретє перечитувала один і той самий абзац. Нарешті Аня запитала, чи все гаразд, і Софія навіть не підняла очей, відповівши, що все чудово й вона просто перевіряє матеріали. Аня не стала сперечатися, лише перевела погляд на двері, а потім знову на подругу. Коли Софія через хвилину мимоволі подивилася туди ж, Аня ледь помітно усміхнулася, але промовчала.

Минуло ще кілька хвилин, і Софія сама почала відчувати, що дивиться на двері занадто часто. Спочатку вона пояснювала це тим, що чекає всю команду, потім переконала себе, що просто хоче знати, чи буде сьогодні Макс, адже вони мали допрацювати важливу частину презентації. Але коли на телефоні з'явилася 15:08, а його все ще не було, вона відкрила месенджер і перевірила останню переписку. Жодного нового повідомлення. Софія заблокувала телефон, поклала його екраном донизу, через двадцять секунд знову перевернула й перевірила час.

Аня не витримала й тихо поцікавилася, кого саме Софія так наполегливо чекає. Софія відразу відповіла, що нікого, хоча Аня навіть не називала імені. Зрозумівши власну помилку, Софія на мить завмерла, а подруга лише підняла брови й усміхнулася. Софія спробувала пояснити, що їм потрібно працювати командою і що відсутність одного з учасників просто впливає на графік, але Аня вислухала цю промову з виразом людини, яка вже давно перестала вірити в подібні пояснення. Вона лише сказала, що, звичайно, усе саме так, після чого відкрила власний ноутбук.

Двері аудиторії відчинилися майже одразу після цього, і Софія мимоволі підняла голову. На порозі з'явився Макс, але він був не сам. Поруч із ним стояла незнайома Софії дівчина приблизно їхнього віку, яка щось жваво розповідала йому, нахилившись ближче, щоб він почув. Макс засміявся, відповів їй щось тихим голосом, а потім, коли вони зайшли до аудиторії, дівчина легко торкнулася його руки. Усе це тривало кілька секунд, але Софії вистачило, щоб усередині неприємно стиснулося щось, чого вона зовсім не хотіла помічати.

Вона відразу опустила погляд до ноутбука й зробила вигляд, що страшенно зацікавлена якимось слайдом. Аня, яка сиділа поруч, встигла побачити її реакцію й нічого не сказала. Макс помітив Софію майже відразу, усміхнувся їй і підійшов ближче. Він привітався, як робив це останніми днями, а Софія відповіла коротше, ніж зазвичай, навіть не дивлячись йому в очі. Макс на кілька секунд затримався поруч, ніби намагався зрозуміти, що відбулося, але Софія вже перегортала сторінки документа з такою зосередженістю, ніби від цього залежала доля всього університету.

Коли куратор почав пояснювати завдання, Софія намагалася слухати, але її увага раз у раз поверталася до незнайомої дівчини. Та сіла неподалік від Макса й чекала, поки він закінчить розмову з куратором. Софія не знала, хто вона, і саме це дратувало найбільше. Вона не мала жодного права цікавитися, хто приходить разом із Максом, кому він усміхається і чому дозволяє торкатися своєї руки, але від цього знання не ставало легше. Навпаки, кожна спроба переконати себе в байдужості тільки сильніше підкреслювала, що їй зовсім не байдуже.

Після короткого обговорення команда перейшла до роботи, і Макс, як завжди, запропонував власний варіант структури одного зі слайдів. Софія навіть не дала йому договорити до кінця, одразу заперечивши, що це не працюватиме. Макс здивовано подивився на неї, тому що ще вчора вона була готова вислухати його аргументи, а сьогодні відкидала пропозицію ще до того, як він устиг її пояснити. Він спробував уточнити, у чому саме проблема, але Софія лише сказала, що все очевидно й немає сенсу витрачати час на обговорення. Макс усміхнувся, проте цього разу в його усмішці не було звичної легкості.

Він кілька секунд дивився на неї, а потім тихо запитав, чи все з нею гаразд. Софія відповіла, що абсолютно, і саме це «абсолютно» прозвучало настільки холодно, що Макс перестав усміхатися. Він більше не намагався її розговорити й повернувся до роботи, але тепер між ними виникла дивна напруга. Софія сама відчувала, що поводиться несправедливо, але не могла змусити себе зупинитися. Їй було простіше злитися на нього, ніж чесно визнати, що поява іншої дівчини зачепила її набагато сильніше, ніж мала б.