ГЛАВА 5. ДАНЯ ВСЕ ЗРОЗУМІВ

П'ятниця почалася для Макса з дивного відчуття, якому він спочатку навіть не надав значення. Він прокинувся раніше, ніж зазвичай, хоча напередодні ліг спати далеко не раніше, а будильник мав задзвонити ще нескоро. Кілька хвилин він просто лежав, дивлячись у стелю, намагаючись зрозуміти, навіщо взагалі встав, якщо до першої пари залишалося достатньо часу. Зрештою Макс переконав себе, що просто вирішив одного разу не запізнитися. У цьому не було нічого незвичайного, особливо після того, як Софія встигла перетворити його хвилинне запізнення на окремий пункт свого знаменитого списку правил. Принаймні саме так він пояснив собі ранкову поспішність, коли вже за пів години стояв у університетському холі з кавою в руці.

Даня з'явився трохи пізніше й одразу зупинився, побачивши друга. Він кілька секунд мовчки розглядав Макса, ніби намагався переконатися, що перед ним справді та сама людина, яка ще кілька днів тому вважала запізнення на десять хвилин цілком нормальною частиною студентського життя. Нарешті Даня підійшов ближче й, не приховуючи підозри, запитав, чи Макс випадково не захворів. Макс лише знизав плечима й відповів, що почувається чудово, на що Даня відразу звернув увагу на очевидну деталь: Макс прийшов раніше. Коли ж він почув у відповідь, що сьогодні просто так вийшло, то лише усміхнувся, бо знав друга достатньо давно, щоб розуміти: «просто так» у його виконанні майже ніколи не означало «просто так».

Вони залишилися біля входу, спостерігаючи за потоком студентів, які поступово заповнювали хол. Даня щось розповідав про викладача, який напередодні вкотре змінив вимоги до курсової, а Макс спочатку слухав, навіть кілька разів кивав, але потім непомітно почав переводити погляд до дверей. Спершу він зробив це один раз, потім ще раз, а згодом уже сам не помічав, що кожні кілька хвилин дивиться, хто заходить до корпусу. Даня на певному етапі просто замовк і почав спостерігати за ним, але Макс цього не помітив. Його увага остаточно переключилася на двері саме в той момент, коли вони відчинилися й до холу зайшли Софія та Аня.

Софія щось жваво розповідала подрузі, тримаючи в руках папку з матеріалами проєкту, а Аня час від часу усміхалася, слухаючи її. На Софії був простий осінній образ, нічого особливого, але Макс чомусь відразу звернув на неї увагу. Він навіть не усвідомив, що випрямив спину й машинально поправив рукав куртки, коли вона наблизилася. Лише короткий погляд Софії в його бік змусив його усміхнутися, а коли вона привіталася, він відповів майже автоматично, відчуваючи дивне задоволення від того, що сьогодні вона прийшла раніше за нього? Ні, він прийшов раніше за неї, і чомусь ця дрібниця здалася йому важливою.

Даня подивився на нього, потім на Софію, яка вже відійшла разом з Анею до столика біля вікна, а тоді знову перевів погляд на Макса. Він нічого не сказав, лише тихо протягнув своє звичне «ага», від якого Макс одразу насторожився. Він запитав, що саме означає це «ага», але Даня лише запевнив його, що нічого особливого не мав на увазі. Макс, однак, знав його достатньо добре, щоб зрозуміти: якщо Даня говорить «нічого», це майже завжди означає, що він уже щось придумав і тепер чекає слушної нагоди це озвучити.

Під час роботи над проєктом Макс дедалі частіше ловив себе на тому, що звертає увагу на Софію навіть тоді, коли безпосередньо не працює з нею. Він помічав, коли вона втомлювалася, коли починала нервувати через невдалий фрагмент презентації або коли, навпаки, залишалася задоволеною результатом. Саме тому, коли Софія відкрила ноутбук і почала шукати потрібний файл, Макс майже одразу дістав його зі своєї папки. Вона здивовано подивилася на нього, а він лише пояснив, що запам'ятав, де вони зберігали документи. Для нього це звучало абсолютно природно, але Софія, здається, звернула увагу на те, що він справді пам'ятав дрібниці, які зазвичай не запам'ятовують про людину, з якою познайомилися лише кілька днів тому.

Ще більше вона здивувалася, коли Макс поставив перед нею чашку кави саме таку, яку вона зазвичай замовляла. Софія спочатку навіть не зрозуміла, звідки він знає, що їй подобається саме цей варіант, а потім прямо запитала, чи він справді запам'ятав. Макс відповів легко й без жодної демонстративності, що просто добре запам'ятовує важливі речі. Софія кілька секунд дивилася на нього, ніби намагалася зрозуміти, чи був у цій фразі прихований сенс, але Макс уже повернувся до роботи. Вона тихо подякувала й зробила ковток кави, а Аня, яка сиділа поруч, лише ледь помітно усміхнулася, бо побачила те, чого Софія вперто не хотіла помічати.

— Не починай, — тихо сказала Софія, навіть не повертаючи голови.

Аня зробила вигляд, що не розуміє, про що йдеться, і запитала, що саме вона мала почати. Софія лише похитала головою й повернулася до ноутбука, переконуючи себе, що це просто кава, звичайна увага товариша по команді й нічого більше. Проте десь усередині вона вже знала, що Макс почав помічати її значно більше, ніж на початку їхнього знайомства, і, що було ще дивніше, її це не дратувало так сильно, як мало б.

Під час обговорення презентації Софія знайшла кілька моментів у частині Макса, які, на її думку, потребували змін. Вона очікувала звичної суперечки, адже ще кілька днів тому будь-яке її зауваження перетворювалося між ними на маленьке інтелектуальне змагання. Однак цього разу Макс лише уважно вислухав її аргументи й погодився все переробити. Софія навіть перепитала, чи це все, бо була впевнена, що він зараз почне сперечатися. Макс усміхнувся й відповів, що може посперечатися, якщо їй так буде спокійніше, адже він уже підготував аргументи. Софія не втрималася й засміялася, назвавши його неможливим, а Макс одразу скористався моментом, щоб нагадати, що принаймні корисним він усе-таки залишається.