ГЛАВА 3. ПЕРША ВІЙНА

До третьої зустрічі Софія вже встигла переконати себе, що нарешті зрозуміла, як працювати з Максом. Головне — не реагувати на його жарти, не дозволяти йому відволікати її від завдання і, найважливіше, не вступати з ним у суперечки. Вона навіть записала це собі вчора ввечері, коли складала план роботи: не сперечатися з Максом без крайньої необхідності. Щоправда, сам факт, що вона внесла його ім'я до свого робочого плану, Софію трохи дратував. Вона не любила людей, які змушували її змінювати звичний порядок речей, а Макс робив це надто легко.

До аудиторії вона прийшла першою. На столі одразу з'явилися ноутбук, папка з роздруківками, блокнот і таблиця, яку Софія складала майже годину. У ній було все: завдання, терміни, відповідальні, проміжні перевірки й навіть час, коли вони мали зібратися для фінального узгодження. Вона подивилася на результат і задоволено кивнула. Тепер усе було зрозуміло. Жодного хаосу. Жодних несподіванок. Жодних причин для суперечок.

Двері відчинилися приблизно через десять хвилин.

Софія навіть не підняла голову.

— Ти запізнився.

— На три хвилини.

Вона подивилася на годинник.

— Чотири.

— Значить, ти рахувала.

— Я рахую все.

Макс поставив на стіл стаканчик кави, сів навпроти й подивився на її папери.

— Це що?

— План.

— Я бачу, що план. Я питаю, що це за масштаб.

Софія посунула таблицю до нього.

— Розподіл роботи. До кінця тижня маємо підготувати першу версію, тому я розписала етапи.

Макс уважно прочитав перші кілька рядків.

— Ти це все зробила вчора?

— Так.

— А спала?

Софія підняла на нього очі.

— Це зараз має значення?

— Просто перевіряю, чи ти людина.

Вона мовчки дивилася на нього доти, доки усмішка на його обличчі не стала трохи обережнішою.

— Добре, — сказав він. — Більше не перевіряю.

— Мудре рішення.

Макс знову нахилився над таблицею. Кілька секунд він читав мовчки, а потім узяв ручку й поставив маленьку позначку біля одного з пунктів.

Софія відразу забрала ручку.

— Що ти робиш?

— Рятую нас.

— Від чого?

— Від твого плану.

— Мій план цілком нормальний.

— Він хороший.

— Дякую.

— Але нудний.

Софія повільно вдихнула.

— Максе.

— Що?

— Я дуже прошу тебе не починати.

— Я ще навіть не почав.

Він дістав із рюкзака кілька аркушів, які Софія не помітила раніше, і поклав їх поруч із її таблицею.

— Я теж дещо придумав.

Софія взяла перший аркуш. Там була зовсім інша структура презентації. Не таблиця, не послідовність стандартних блоків і не те, що вона очікувала побачити. Макс пропонував зробити проєкт значно динамічнішим: почати не з теоретичного пояснення, а з конкретної проблеми, одразу показати її на прикладі, а вже потім поступово розкрити рішення. Ідея була сміливою. Навіть надто сміливою.

— Ні.

Макс подивився на неї.

— Ти навіть не дослухала.

— Я прочитала.

— Але не дослухала.

— Мені достатньо.

— Вражає.

— Що саме?

— Як швидко ти можеш сказати «ні».

Софія відклала аркуш.

— Твоя схема занадто ризикована.

— Саме тому вона цікава.

— Ми не можемо будувати всю презентацію на ризику.

— А я й не пропоную будувати її на ризику. Я пропоную зробити так, щоб люди не заснули на третій хвилині.

— Люди не заснуть.

— Звідки ти знаєш?

— Бо матеріал хороший.

— Хороший матеріал можна подати нудно.

Софія стиснула губи. Він мав рацію, і саме це дратувало найбільше.

— Ми не знаємо, як на це відреагує куратор.

— Тому й треба спробувати.

— Ні.

— Знову?

— Так.

Макс відкинувся на спинку стільця.

— Ти завжди так робиш?

— Як?

— Вирішуєш усе ще до того, як воно сталося.