Глава 5 ( Пройшло 2 місяці)

За ці два місяці ми з Данею стали ніби найкращими друзями. А я в нього закохалася... Тепер він для мене не просто друг, але я не знала, як йому про це сказати. Віка й далі лізла до мене зі своїми тупими жартами про вагу, але Даня завжди мене захищав. Мені це подобалося. А нещодавно я дізналася, що вона має виїхати за кордон. Нарешті! Ми з Данею часто залишалися один у одного на ночівлю: пліткували та готували разом.

​У п’ятницю я прийшла до університету й зустрілася з Данею. Ми просиділи половину пар, і тут Віка вирішила зіпсувати настрій остаточно. Цього разу вона перегнула палицю:

— Ей, Даню, як тобі дружити з такою жирухою?

— Віко, закрий рота! Тобі не має бути діла до її ваги.

​Я ніколи не розуміла, чому Віка завжди чіпляється до мене. Я струнка та гарна, що їй не подобається? Взагалі не розумію, як можна засуджувати людину за зовнішність. Мені набридло це слухати, тому я підійшла до Дані й сказала, що йду додому.

​Вдома я знову розплакалася. Це почалося знову... Я намагалася стриматися, але нічого не виходило. Тож я зателефонувала Дані:

— Алло, Ніко, у мене пара, — відповів він.

— Даню, мені погано...

— Я вже біжу!

​З останніх сил я дійшла до дверей і повернула ключ, щоб Даня міг зайти, і майже одразу знепритомніла. Прокинулася знову в ліжку, але Даня лежав поруч — знову без футболки. Я почала милуватися ним, ніби бачу вперше. Раптом він розплющив очі й помітив мій погляд.

​— Що ти так дивишся?

«І що мені відповідати? Що я кохаю його? Що я розгублена?» — думки плуталися.

— Я... просто... — чому я почала заїкатися? Як соромно!

— Що ти просто кохаєш мене? — звідки він це знає? І чому мовчав раніше? Він так дивився на мене, що моє серце мало не зупинилося. — Що мовчиш?

— Я просто не знаю, як сказати правильно. Це важко...

​Він не дослухав і поцілував мене. Моє серце розтануло, я забула про все на світі. Саме в ту мить я зрозуміла: щоб дістати ту саму «голку» з серця, мені був потрібен цей поцілунок.

​— Що це... було? — мої очі стали круглими від подиву.

— Це було моє запитання: чи будеш ти моєю дівчиною?

— Я... Так, буду!

​Він знову мене поцілував. Ми лежали, і я розпитувала про його татуювання. Даня розповів, що набив меч, бо втратив батьків. Мені стало дуже шкода його.

​— Даню, а знаєш, що я зрозуміла?

— Що саме?

— Що весь цей час — і в школі, і в житті — мені був потрібен ти. Бо ти вийняв із мого серця голку, яку Віка продовжувала в мене тицяти.

Дякую тобі що прочитав(ла) мою історію чи мою книгу називайте як хочете вона була написана після мого сну із цим хлопцем а далі я і сама допридумувала)
                                            Кінець