Глава 3

Вранці я прокинулася від будильника. Взагалі не виспалася, бо чомусь пів ночі крутилася та думала про Даню — згадувала його обличчя та голос. Мені треба перестати думати про нього!

​Я прийшла до університету вся запухла. Одяглася не так, як завжди: чомусь захотіла вдягнути топ. Виглядало доволі мило, але моя одногрупниця зіпсувала весь настрій.

​— Ей, Ніко, я тепер розумію, чому ти завжди в худі ходиш, — вона що, натякає на мою вагу? У мене ідеальне тіло, що їй не подобається?

​— Що ти маєш на увазі? — я запитала це так, ніби не розумію.

​— Боки звисають, що тут незрозумілого?

​— Віко, ти взагалі охреніла? У мене все добре з тілом, навіть краще, ніж у тебе!

​— Що краще? Не сміши ме... — хтось перебив її. Це був Даня.

​— Віко, замовкни. Яке тобі діло до неї? Вона і в душі, і зовні краща за тебе.

​Він сказав, що я краща за неї? Зробив комплімент? Мені приємно.

​— Вероніко, ходи, — він узяв мене за руку та повів до аудиторії, де нікого не було. А я просто йшла за ним і думала: «Невже я зовсім не змінилася після школи?». Коли ми зайшли, він нарешті заговорив:

​— Ти ж розумієш, що не потрібно звертати на це увагу? — я почала нервувати.

​— Так, розумію, — я сказала це тонким голосом, наче цуценя, на яке нагримали.

​— Потрібно було просто ігнорувати.

​— Я знаю.

​— То чому ти цього не зробила? Ти ж прекрасна, і ти це знаєш.

​Що він сказав? Я прекрасна? Чому він це сказав? Можливо...

​— Я просто згадала, як зі мною поводилися у школі, і не втрималася.

​— Вибач, просто не розумію, як на таку дівчину можна накинутися.

​Він сказав це так приємно... Це щоб заспокоїти мене, чи що?

​— Нічого, ти все правильно кажеш. Я не дуже хочу сидіти на парах, напевно, піду додому. Ввечері зустрінемося, добре?

​— Добре, — він відповів якось розсіяно. Дивно.