Глава 2.

Ранок у нашому новому домі  почався так само, як і в усіх нормальних підлітків, що ледь встигають до школи: з повного хаосу і необґрунтованих панік.

— Хлою! — кричала Рубі з ванної, де, здається, витратила всі свої засоби для укладки волосся. — Що мені взяти? Цю футболку чи ту?

Я, розглядаючи три різних светри, які лежали на ліжку, відповіла:

— Обери ту, що не має дірок і не пахне дивно. Це вже буде великий прогрес.

— Які дірки? — засмутилась Рубі. — Це «вінтаж». Так зараз модно.

— Вибач, вінтаж це коли одяг виглядає так, ніби його не прали кілька тижнів, — зауважила я, намагаючись зберегти спокій.

Поки ми з нею сперечались про моду, годинник на стіні показував, що до початку уроків залишалося менше ніж півгодини.

— Ми запізнимося! — почала панікувати Рубі, розмахуючи феном, який виглядав так, ніби він ось-ось відвалиться.

— Спокійно, — сказала я, шукаючи свої кросівки. — Головне не зіпсувати перше враження… хоча, здається, ми вже на це пішли.

— Ти думаєш, хтось помітить? — усміхнулась Рубі. — Ми ж у Роузхіллі, тут всі такі милі.

— Милі, — повторила я, натягуючи светр, — але їхні вчителі не дуже.

— Ну що ж, приготуйся до шоу, сестричко! — Рубі гучно сміялась, махаючи мені з ванної.

Я подивилась на себе в дзеркало: заплутане волосся, трохи недоспана і з відчуттям, що цей день буде довгим.Перше, що впадає в очі у  школі, це атмосфера, яку не так просто описати. Це поєднання шкільних коридорів, що здаються безкінечними, дзвінкого гомону голосів, і запаху свіжозмеленої кави з кафетерія. Тут є всі класичні атрибути: великі шафки в ряд, плакати з мотивуючими слоганами і студенти, що кудись поспішають, спілкуються або ховаються від когось.Я йшла коридорами, тримаючи в руках новенький розклад, намагаючись не загубитись у цьому потоці. Здавалося, кожен знає одне одного, крім мене. Дивно, як швидко тут знаходять свій круг.Перший урок пролетів майже непомітно — математика з паном Робертсом, який має ту саму харизму, що й стілець у класі. Але після нього почалася перерва.Я несла чашку гарячої кави, коли раптом хтось різко повернувся і моє серце пропустило кілька ударів.

— Ой, вибачте! — крикнула я, коли чашка вилетіла з рук, і темно-коричнева рідина розлилася по його куртці.

Він повернувся до мене. Високий, з проникливими темними очима, які здавалися одночасно холодними і небезпечними.Навколо миттєво стихло. Всі, хто поруч, завмерли, дивлячись на нас.

— Ты… — почав він, але я вже відчула, як горять мої щоки.

— Я… дуже вибачаюсь! Я не хотіла, — я запиналася, намагаючись знайти слова, щоб пояснитися.

Він мовчав, дивлячись на пляму.

— Ладно,проїхали, — нарешті промовив він, ледве помітно посміхаючись, — не вперше.

Повернувшись до своїх друзів, він кинув на мене погляд, який міг означати все або нічого.А я стояла посеред коридору, намагаючись зрозуміти, що щойно сталося.Я ледве встигла сховати свій розгублений погляд, як до мене підійшли дві дівчини з нашого класу  одна з рудим хвостиком, друга з розпущеним світлим волоссям. Вони пильно подивились на куртку Джеймса, що ще злегка пахла кавою, і глузливо посміхнулись.

— Ти бачила, що ти зробила? — тихо прошепотіла рудоволоса. — Це ж Джеймс. Його краще не чіпати.

— Джеймс? — перепитала я, намагаючись запам’ятати ім’я, що відгукнулося в голові якимось холодним відлунням.

— Так, — підтвердила світловолоса, киваючи головою. — Король школи з ним краще не жартувати. Він навіть одного разу побився з учителем.

Я прикусила губу, розуміючи, що не варто жартувати з цією людиною, але одночасно думала: «Ну, так, все як у кіно».

— Що сталося? — поцікавилася я, хоча вже почула усілякі чутки про «страшного Джеймса».

— Ну, кажуть, що це був якийсь інцидент з вчителем з фізкультури. Вчитель забагато нагинав учнів на бігу, а Джеймс просто не витримав, — розповіла рудоволоса. — Зробив пару ударів і той вчитель більше до класу не приходив.

Світловолоса посміхнулась:

— Зараз він більше контролює себе, але атмосфера навколо нього завжди напружена. Краще не ставати у нього на шляху.

Я відчувала, як у животі закручується калачик: з одного боку  цікавість, з іншого  страх.Але що вже поробиш?Перший день у новій школі тільки починається.