24.

Спустившись на перший поверх, я вийшла з холу бізнес-центру в теплі обійми серпневого вечора. Спека вже почала спадати, поступаючись місцем приємній свіжості, але повітря все ще було наповнене густими ароматами нагрітого асфальту та пилу.

Вадим чекав на мене біля свого чорного позашляховика. Він зняв краватку, розстібнув пару верхніх ґудзиків сорочки, і цей злегка недбалий вигляд миттєво позбавив його тієї непробивної офісної суворості, роблячи його просто чоловіком. Неймовірно привабливим чоловіком.

Побачивши мене, він мовчки відчинив переді мною пасажирські дверцята. Я сіла в салон, де одразу ж відчула знайомий терпкий аромат кедра, від якого по спині знову побігли мурахи. Вадим обійшов авто, сів за кермо і плавно рушив з місця.

Коли позашляховик виїхав на проспект, вливаючись у вечірній потік машин, я все ж не витримала невідомості.

— Куди ми їдемо? — запитала я, намагаючись, щоб голос звучав максимально рівно.

— Скоро сама все побачиш, — спокійно відповів він, навіть не повернувши голови. Його погляд залишався прикутим до дороги.

На цьому наша розмова вичерпалася. Далі ми їхали в абсолютній тиші. Я не знала, чи варто про щось запитувати, а в голові вже роїлися тисячі думок про те, куди ж він мене везе. Я фізично відчувала напругу. Вадим впевнено вів авто, а його сильні руки розслаблено лежали на шкіряному кермі.

Автомобіль петляв вулицями міста, аж поки ми не заїхали у двір високої, сучасної багатоповерхівки. Вадим припаркував позашляховик і жестом запросив мене вийти. Ми мовчки зайшли до будинку і піднялися швидкісним ліфтом на останній поверх, а потім подолали ще один невеликий сходовий марш. Вадим штовхнув важкі металеві двері, і ми опинилися на даху.

Теплий серпневий вітер одразу торкнувся обличчя, розтріпавши моє ідеально зібране волосся. Звідси відкривався неймовірний краєвид: нескінченне море дахів та вулиць мегаполіса, які саме починали запалюватися вечірніми вогнями. Внизу вирувало життя, шуміли машини, кудись поспішали тисячі людей, але тут, на висоті пташиного польоту, було абсолютно безлюдно і спокійно. Лише ми вдвох і небо, яке захід сонця фарбував у багряно-золоті відтінки.

Вадим підійшов до невисокого парапету. Кілька секунд він просто дивився на місто, а потім повернув голову і зустрівся зі мною довгим, пронизливим поглядом.

— Це моє особливе місце, — його глибокий голос змішався з поривами теплого вітру, прозвучавши незвично м'яко, майже інтимно. — Я приходжу сюди, коли потрібно прийняти важливе рішення або просто втекти від усього. Ти ніби над усім світом. Бачиш натовп унизу, але залишаєшся недосяжним. Тут немає чужих очей та вух. Лише я, ти та цілий світ.

Він зробив паузу, даючи мені можливість усвідомити почуте. А потім зробив повільний крок назустріч, скорочуючи відстань між нами так, що я змогла розгледіти золотисті іскорки в його темних очах.

— Нам потрібно поговорити, Яно. Про те, що відбувається між нами зараз. Той поцілунок не був випадковістю. Я відчуваю, що ти — моя жінка, і я не збираюся ділити тебе з кимось іншим. Ти відчуваєш те саме?

«Він у чомусь має рацію», — промайнуло в моїй голові. Вадим дійсно подобався мені як чоловік, але я не могла собі в цьому зізнатися. Я до остраху боялася, що ці стосунки зруйнують моє звичне, налагоджене життя. Я тільки-но почала працювати в його компанії і зовсім не планувала нічого подібного. Я звикла до свого звичного та буденного ритму. Тому я просто стояла мовчки, не в змозі вимовити ні слова, гарячково обдумуючи почуте.