14.

Ірина.

Вечір п'ятниці у просторій квартирі Ірини пахнув дорогими парфумами та витриманим елітним алкоголем. Вона нервово міряла кроками стильну вітальню, раз у раз похитуючи напівпорожній келих у руці. На дивані, зручно підібгавши під себе ноги, сиділа її найкраща подруга Марина.

— Усе, з мене досить, — Марина важко зітхнула, крутячи в пальцях свій келих. — Я остаточно порвала з Ігорем. Мені до біса набридло бути просто зручною коханкою на вихідні. Розумієш, я хочу нормальних стосунків, хочу власну сім'ю, а не ці вічні обіцянки.

— Розумію, — ніби на автоматі відповіла Ірина.

Марина зробила ковток і підвела погляд на Ірину, яка, здавалося, взагалі її не слухала.

— А в тебе що нового? Чого ти така заведена?

Ірина різко зупинилася посеред кімнати.

— Схоже, мій Вадим запав на нову перекладачку. Ти б бачила її! Справжня курка! — вигукнула вона, і в її голосі забриніла неприхована злість. — Щойно прийшла в компанію, а вже тільки те й робить, що крутить хвостом перед моїм Вадимом! Будує з себе таку невинну, заклопотану роботою, а сама постійно треться біля нього.

Марина повільно опустила келих, задумливо розглядаючи розлючену подругу.

— Твоїм Вадимом? — обережно перепитала вона, скептично піднявши брову. — Ір, не ображайся, але він узагалі поділяє твої почуття? Ви ж ніби офіційно не разом.

Ірина роздратовано зітхнула і впала у м'яке шкіряне крісло навпроти Марини. Вона відвела погляд убік, а її обличчя на мить втратило звичну самовпевнену маску.

— Офіційно ми лише друзі, так. І ми просто іноді дуже приємно проводимо час разом, — в її голосі промайнули багатозначні нотки, даючи зрозуміти, що межі їхньої дружби давно та безповоротно розмиті. — Але річ не в офіційних статусах, Марин. Справа в тому, хто насправді має право бути поруч із ним. Це я була з ним тоді, коли його життя летіло шкереберть!

— Ти про той час, коли він тільки починав бізнес? — тихо уточнила Марина, знаючи, наскільки ця тема болюча.

— Саме так. Коли компанія була лише ризикованою ідеєю, а сам Вадим гарував майже цілодобово... І що тоді зробила його дорогоцінна кохана Валерія? — Ірина зневажливо скривилася, наче від гіркого присмаку. — Вона просто зібрала речі й пішла до іншого! Кинула його в найважчий момент заради того, у кого вже були гроші. Вадим тоді був повністю розбитий. І знаєш, хто збирав його по шматках? Хто був поруч, підтримував і вірив у нього, коли він тільки відкрив свою справу? Я!

Ірина міцніше стиснула ніжку келиха, її очі небезпечно блиснули в напівтемряві вітальні.

— Я була поруч весь цей час. Він неймовірно подобається мені як чоловік, і я ціную кожну хвилину нашого спільного часу. Мені до безтями подобаються моменти нашої близькості. Я вклала в нього занадто багато своєї відданості, щоб зараз якесь дівчисько з університету просто прийшло на все готове. Вадим настільки звик до моєї підтримки, що просто приймає її як належне. Але я не дозволю цій Яні все зіпсувати. Тільки його я бачу своїм чоловіком. Він — мій. І мені байдуже на всіх дівиць, що крутяться навколо нього. Я його нікому не віддам.

У кімнаті повисла коротка, важка тиша. Ірина задумливо примружилася, дивлячись кудись крізь стіну. А потім її губи повільно розтягнулися в холодній, розважливій усмішці.

— Я діятиму інакше, — тихо, але твердо мовила вона. — Буду вдавати її найкращу подружку. Стану для неї найближчою людиною в офісі, щоб знати кожен її крок і тримати на короткому повідці біля себе. Побачимо, що з цього вийде, а за Вадима я буду боротися.