8

Наступного ранку я прокинулася ще до дзвінка будильника. Тіло трохи нило від учорашньої втоми, але адреналін і бажання довести справу до кінця змусили мене швидко зібратися. О восьмій ранку я вже відчиняла двері свого кабінету. В офісі ще панувала тиша, лише поодинокі співробітники неспішно попивали ранкову каву на загальній кухні.

Я ввімкнула комп'ютер і максимально зосередилася на останніх двох документах. Пальці швидко пурхали над клавіатурою, вибудовуючи складні юридичні конструкції італійською. О пів на десяту я поставила останню крапку, ретельно вичитала текст і відправила файли на друк. Акуратно склавши аркуші в загальну теку з перекладами, я з полегшенням видихнула. Я встигла. Роботу було виконано.

Тим часом поверхом вище, у просторому кабінеті генерального директора, панувала зовсім інша атмосфера. Вадим сидів за своїм масивним столом із темного дерева, переглядаючи ранкову пошту. Рівно о дев'ятій він натиснув кнопку селектора:

— Запросіть до мене Ірину Андріївну.

За кілька хвилин двері відчинилися, і на порозі з'явилася менеджерка з персоналу. Її обличчя сяяло ідеальною усмішкою.

— Доброго ранку, Вадиме. Викликав? — м'яко, з нотками фамільярності запитала вона, граціозно сідаючи в шкіряне крісло навпроти його столу.

Вадим підвів на неї важкий, абсолютно крижаний погляд, від якого її усмішка миттєво згасла.

— Ірино, поясни мені одну річ, — його голос звучав тихо, але в ньому чітко відчувалася небезпека. — Відколи це ти роздаєш новим співробітникам тижневі обсяги роботи, прикриваючись вигаданими дедлайнами?

Ірина зблідла. Вона явно не очікувала, що він дізнається про це, та ще й так швидко.

— Я... я просто хотіла перевірити її стресостійкість, — спробувала виправдатися вона, нервово переплітаючи пальці. — Наша компанія працює в шаленому ритмі, нам потрібні лише найкращі. Я мала переконатися, що ця дівчинка без досвіду не зламається.

— Не грай зі мною, — різко обірвав її Вадим, подавшись уперед. — Ти вирішила влаштувати їй відвертий саботаж у перший же день. Запам'ятай раз і назавжди: моє ім'я та компанія — це не інструменти для твоїх особистих інтриг і дрібної помсти.

Ірина розтулила рота, щоб щось сказати, але Вадим підняв руку, змушуючи її замовкнути.

— Якщо щось подібне повториться, якщо ти ще раз дозволиш собі саботувати роботу моїх співробітників — ти шукатимеш нове місце. Ти мене зрозуміла?

Вона нервово ковтнула, вмить утративши весь свій лиск, і опустила очі, не витримавши його тиску.

— Так, Вадиме Сергійовичу.

— І ще, — додав він крижаним тоном. — Я сам даю доручення своїм працівникам, а ти займаєшся виключно власними посадовими обов’язками.

Вона лише мовчки кивнула.

— Вільна.

Щойно за Іриною зачинилися двері, Вадим натиснув іншу кнопку на селекторі:

— Олено, зв'яжіться з нашою новою перекладачкою, Яною Петрівною. Нехай негайно зайде до мого кабінету.

Тим часом я сиділа у своєму кабінеті, з гордістю погладжуючи обкладинку пухкої теки з готовими контрактами. Раптом тишу розрізав різкий дзвінок робочого телефону.

— Яно Петрівно? — пролунав ввічливий жіночий голос. — Генеральний директор чекає на вас у своєму кабінеті. Підніміться на поверх вище, двері в самому кінці коридору.

Моє серце радісно та схвильовано тьохнуло. Ось воно! Я схопила теку з перекладами, швидко поправила зачіску, кинувши побіжний погляд у дзеркало, і рішуче попрямувала нагору.

Секретарка в приймальні привітно всміхнулася та мовчки вказала на масивні двері з темного дуба. Я глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати хвилювання, легенько постукала і, почувши впевнене «Увійдіть», переступила поріг.

Кабінет був величезним, зі строгим, але розкішним інтер'єром. За масивним столом сидів чоловік, схилившись над планшетом.

— Доброго ранку. Викликали? Я принесла переклади, які ви вимагали до десятої... — впевнено почала я, роблячи кілька кроків уперед і простягаючи теку.

Чоловік повільно підвів голову. У моїх грудях миттєво забракло повітря. Темно-синій діловий костюм. Пронизливий, владний погляд темних очей. І той самий знайомий, ледь уловимий аромат кедра та бергамота, що витав у повітрі. Це був Вадим.

— Доброго ранку, Яно, — його низький голос пролунав спокійно, але в очах затанцювали відверто сміливі, переможно-хитрі бісики. Він неквапливо відкинувся на спинку шкіряного крісла, схрестивши руки на грудях.

Я завмерла, ніби прикипіла до підлоги. Об’ємна тека в моїх руках раптом здалася неймовірно важкою, а слова застрягли десь у горлі.

— Ви... — тільки й змогла видихнути я, здивовано кліпаючи очима.

— Бачу, ви здивовані, Яно Петрівно. Тож дозвольте нарешті відрекомендуватися офіційно. Дробиш Вадим Сергійович. Генеральний директор цієї компанії.

Він підвівся, підійшов ближче і м'яко забрав теку з моїх заціпенілих рук. Моє серце, здавалося, пропустило цілий удар, а потім забилося із шаленою швидкістю. Учора ввечері я їхала з ним в одній машині, скаржилася на боса й навіть не підозрювала, що цей загадковий Вадим і є тим самим генеральним директором! Я відчула, як мої щоки починають невблаганно палати.

— Чудова робота, Яно, — промовив він, побіжно переглянувши ідеально оформлений текст. — Особливо зважаючи на той факт, що я цього зовсім не просив. Ірина Андріївна перевищила свої повноваження і вже отримала догану. Але ви довели, що здатні виконувати складні завдання.

Наші погляди на мить зустрілися. У його темних очах я побачила не лише визнання мого професіоналізму, а й відвертий, глибоко чоловічий інтерес, від якого перехопило подих.

— Відсьогодні, — твердо додав він, розриваючи цю невидиму напругу, — ви отримуватимете доручення та всі робочі завдання виключно від мене. Жодних посередників. Ви підпорядковуєтеся безпосередньо мені.

Я зробила глибокий вдих, змушуючи себе зібратися. Учорашня розгублена дівчинка мала залишитися в минулому. Я вирівняла спину та впевнено зустріла його погляд.