5.

Ранок понеділка зустрів мене яскравим сонцем і легким хвилюванням, яке я намагалася вгамувати дорогою до офісу. Я одягла свій новий темно-бордовий брючний костюм, який ідеально сидів по фігурі, і білосніжну шовкову блузку. Глянувши на себе у дзеркало перед виходом, я подумки наказала собі бути впевненою. Це мій шанс, і я його не змарную.

Без п'яти хвилин дев'ята я вже стояла перед знайомими скляними дверима на п'ятнадцятому поверсі. Ірина Андріївна зустріла мене у своєму кабінеті. Її обличчя прикрашала бездоганна професійна усмішка, але в очах відчувався якийсь дивний холодок, якого я не помітила під час співбесіди.

— Доброго ранку, Яно Петрівно. Пунктуальність — це хороша риса, — сухо промовила вона, вказуючи на стілець. — Ось ваші документи. Ознайомтеся з трудовим договором, посадовими інструкціями та підпишіть тут, тут і на останній сторінці.

Процедура оформлення зайняла не більше п'ятнадцяти хвилин. Я уважно перечитала умови, поставила підписи і віддала теку назад.

— Чудово, — Ірина Андріївна підвелася. — Ходімо, я покажу ваше робоче місце і введу в курс справ. Наша компанія працює в дуже динамічному ритмі, тому часу на довгу адаптацію у вас, на жаль, не буде.

Ми пройшли довгим коридором, оминаючи просторий та галасливий опен-спейс, де кипіла робота. Ірина Андріївна зупинилася біля дверей із матового скла в самому кінці коридору і рвучко відчинила їх.

— Ваша посада вимагає максимальної зосередженості та конфіденційності, тому для перекладача у нас передбачений окремий кабінет, — промовила вона, пропускаючи мене всередину.

Кабінет був невеликим, але надзвичайно світлим і затишним. Велике панорамне вікно відкривало чудовий вид на місто. Посередині стояв масивний робочий стіл із сучасним ноутбуком та органайзером з канцелярією, а біля стіни розмістилася шафа для документів. Це було ідеальне місце для роботи з текстами.

Проте насолодитися моментом я не встигла. Ірина Андріївна підійшла до столу і з глухим стукотом поклала на нього важку, щільно набиту паперами теку.

— Оскільки Ольга Вікторівна вже пішла в декрет, у нас накопичилося кілька термінових контрактів, які потребують негайного опрацювання. Тут три договори іспанською мовою на постачання складного холодильного обладнання і два великі додатки італійською щодо юридичної відповідальності сторін.

Я відкрила теку і відчула, як всередині все неприємно стиснулося. Тексту було неймовірно багато, і він ряснів вузькопрофільною технічною та юридичною термінологією.

— Який у мене дедлайн? — запитала я, намагаючись зберегти спокій.

— Генеральний директор чекає на ці переклади завтра до десятої ранку, — Ірина Андріївна ледь помітно примружилася, спостерігаючи за моєю реакцією. — Для людини з вашими знаннями, як ви стверджували на співбесіді, це не повинно стати проблемою. Чи, можливо, я помилилася, і цей обсяг для вас заважкий?

Її тон був рівним, але я чітко вловила в ньому виклик. Вона немов чекала, що я здамся в першу ж хвилину.

— Ні, Ірино Андріївно. Я впораюся, — твердо відповіла я, зустрічаючи її погляд.

— Дуже на це сподіваюся, Яно Петрівно. Успішного першого робочого дня, — вона розвернулася і, ритмічно стукаючи підборами, вийшла, щільно зачинивши за собою двері.

Я сіла в зручне шкіряне крісло, поклала руки на прохолодну поверхню столу і зробила глибокий вдих. Обсяг роботи був колосальним для одного дня, тим паче для новачка. Технічні характеристики холодильних установок, митні нюанси, юридичні тонкощі.

Це був справжній іспит на міцність.

Увімкнувши комп'ютер, я одразу створила потрібні файли, відкрила електронні словники, дістала свої роздруковані глосарії та занурилася в роботу. Навколо, за стінами мого кабінету, вирувало життя офісу, але для мене весь світ звузився до екрана монітора та рядків іспанського тексту.

Я перекладала абзац за абзацом, вивіряючи кожне слово, щоб не допустити жодної неточності. Від напруги почали боліти очі, але я не дозволяла собі зупинятися. Я мала довести не тільки цій холодній Ірині Андріївні, а насамперед самій собі, що я гідна цього місця. Час летів непомітно швидко, і я навіть не звернула уваги, як за панорамним вікном почало сутеніти, а офіс за дверима мого кабінету поступово поринув у тишу.