4.

Решту дня після співбесіди я провела як на голках. Незважаючи на те, що Ірина Андріївна обіцяла зателефонувати до кінця тижня, кожна година очікування здавалася вічністю. Я намагалася відволіктися: перекладала статтю для практики, прибирала у квартирі, читала, але раз у раз кидала погляд на екран смартфона.

Дзвінок пролунав у п'ятницю по обіді. Незнайомий номер змусив моє серце радісно і водночас тривожно тьохнути.

— Алло? — я намагалася, щоб мій голос звучав максимально спокійно.

— Яно Петрівно, Доброго дня. Це Ірина Андріївна, менеджер з персоналу компанії «Глобал Логістікс», — голос жінки звучав підкреслено професійно, хоча мені здалося, що в ньому зникла та теплота, яка була під час нашої розмови. — Ми розглянули вашу кандидатуру, і керівництво прийняло рішення запропонувати вам посаду перекладача. Ви готові приступити до роботи з понеділка?

— Так, звичайно, я готова, — я ледве стримала радісний вереск, відчуваючи, як по тілу розливається хвиля неймовірного щастя.

— Чудово. Тоді чекаю вас у понеділок о дев'ятій ранку з документами для оформлення, — сухо проговорила Ірина Андріївна і, швидко попрощавшись, поклала слухавку.

Щойно розмова завершилася, я підскочила з дивана, мало не танцюючи від радості. Перша серйозна робота! Моя омріяна посада! Я одразу ж набрала номер своєї найкращої подруги.

— Аню! Мене взяли! Уявляєш, мене взяли на роботу! — закричала я в трубку, щойно вона відповіла.

— Яно, вітаю! Я ж казала, що в тебе все вийде! Ти гарно знаєш мови — радісно защебетала Аня. — Це треба терміново відсвяткувати. На вихідних йдемо на шопінг, тобі потрібен новий діловий гардероб, а потім у наше улюблене кафе. Згода?

— Згода! — сміючись, відповіла я. — Але дещо трапилось.

— Розповідай негайно!

Я в деталях переказала їй, як після блискучої розмови з Іриною Андріївною, замріявшись, налетіла на якогось чоловіка в коридорі.

— Аню, ти б його бачила. Високий, у дорогому костюмі, а погляд такий суворий, що мене аж в дрож кинуло. Але пахнув він просто неймовірно, якийсь дорогий парфум із нотками кедра. Він навіть не розлютився, тільки зловив мене за лікоть і подивився так пронизливо.

— Ого! — протягнула Аня зі сміхом. — А може, це знак, подруго? Загадковий незнайомець у коридорах великої компанії. Звучить як початок роману!

— Перестань, — я відчула, як мої щоки знову злегка зашарілися. — Я навіть не знаю, хто це. Напевно, якийсь топ-менеджер.

Вихідні пролетіли непомітно швидко. У суботу ми з Анею обійшли, здається, половину торгового центру. Я обрала собі кілька стильних блузок, ідеально скроєні ділові штани та нову сумку, яка виглядала достатньо місткою для робочих документів і водночас дуже елегантною.

Знесилені, але задоволені, ми впали на м'які диванчики нашого улюбленого затишного кафе, замовивши по великому лате і два кусочки вишневого тістечка.

Аня, потягуючи каву, довго розповідала про своє особисте життя. Вона вже кілька місяців зустрічалася з хлопцем на ім'я Максим, і їхні стосунки розвивалися досить бурхливо.

— Уявляєш, він учора влаштував мені сюрприз і повіз на нічну екскурсію містом. Це було так романтично.— Аня мрійливо зітхнула, накручуючи пасмо світлого волосся на палець.

— Хоча іноді він буває таким упертим, що хочеться його прибити. Але я його люблю.

Вона відкусила шматочок тістечка і раптом пильно подивилася на мене своїми великими сірими очима.

— А тепер давай про тебе, Яно.

— А що про мене? Я щойно отримала круту роботу, життя прекрасне, — я щиро усміхнулася.

— Робота — це чудово, ніхто не сперечається. Але, люба моя, тобі вже час мати стосунки,

— безапеляційно заявила Аня, відставивши чашку. — Ти тільки й робиш, що вчишся, перекладаєш, читаєш книги і пропадаєш у своїх словниках. Коли ти востаннє ходила на побачення?

Я зніяковіло опустила очі, колупаючи виделкою десерт.

— Аню, ти ж знаєш, мені зараз не до цього. Спочатку університет, тепер ось кар'єра. Я хочу закріпитися на новому місці, а не відволікатися на пошуки хлопця.

— Одне іншому не заважає! — заперечила вона. — Тобі потрібні емоції, метелики в животі, врешті-решт! Життя проходить повз, поки ти перекладаєш чужі контракти. Придивись до своїх нових колег. Або... — її губи розпливлися в хитромудрій усмішці, — до того загадкового чоловіка з парфумом кедра, на якого ти так вдало налетіла.

— Аню, припини! — я ледь не подавилася кавою, сміючись. — Це була просто випадковість. Я впевнена, що більше ніколи його не побачу. Моя мета зараз — ідеально відпрацювати свій перший тиждень і не підвести Ірину Андріївну, яка повірила в мене.

Подруга лише скептично закотила очі, але тему змінила, перейшовши на обговорення мого розкладу на понеділок. Я відчувала себе щасливою і сповненою надій, зовсім не підозрюючи, які сюрпризи готує мені мій перший робочий день.