Розділ 10

Я тільки виходжу з корпусу, як телефон вібрує. 

Артем: 

«Зустрінемось на внутрішньому дворику. 10 хвилин.»

Окей. Це звучить дуже секретно, а ще — страшенно підозріло.

Коли приходжу, він уже там. Стоїть, спираючись на лавку, в руках — стаканчик кави. Виглядає, ніби зараз зніматимуть нову рекламу парфуму з пафосною назвою на кшталт "Controversial."

— Готова до частини номер два? — питає замість привітання.

— Артем, якщо це знову щось, що викличе сто шістдесят історій у сторіс твоїх фанаток, я...

— Релакс, Міє. Це — стратегічний крок. Ми беремо інформаційне поле під контроль.

Я вже хочу запитати, чи не надто він захопився теорією змови, але тут Артем раптом простягує мені… квіти. Невеликий букетик, але не з магазину, а такий... ніби власноруч зібраний. Польові квіти, кілька гілочок лаванди, трохи зелені.

— Що це?.. — питаю, геть збита з пантелику.

— Частина плану, пам’ятаєш? Інста. Люди люблять красиві історії. Особливо, коли є сюжет. Отже, сьогоднішній сюжет: ми офіційно разом. І мені не все одно.

— Ти серйозно? — я витріщаюсь, але руки самі тягнуться до букету. — Це все... для Інсти?

— Не тільки, — трохи ніяково каже він. — Я хочу, щоб усі зрозуміли: знущання з тебе — це не ок. Якщо я «зірка», як вони кажуть, то хай краще зірка захищає. А не мовчить.

Моє серце робить сальто. А потім ще одне. І ще. Потім — трохи паніки.

— Артем... Я ж не знаю, як поводитись із цим усім. Це не моє. Не мої сторіс, не ці всі «ой, вони пара», не камери... Тебе лайкають, мене — знищують.

— Я знаю, — каже тихо. — Але я все вирівняю. Повір мені. Ми зробимо це по-розумному. Хай подумають, що ми просто... закохались.

— Закохались? — я скептично смикаю брову. — І скільки це триватиме? До сесії?

— Та хоч до апокаліпсису, якщо допоможе.

Я пирхаю. Він посміхається. І тут — клац. Камера. Хтось уже знімає з-за рогу.

— Боже, — зітхаю. — Почалося...

Артем підходить ближче, торкається мого плеча. Тихо каже:

— Готова стати зіркою цієї вистави, Левченко?

— Якщо я впаду на сцені, ти ловитимеш?

— Без питань.

І тоді я в перший раз за цей час... усміхаюсь щиро.

А телефон знову вібрує. 

Здається Артем таки майстер розгойдувати народ, вже точно не гірший за Аріну.

Ввечері Влада шле мені посилання.

«Твоя моська вже в пабліку "СтудЛайф". Гортай до другого слайду. ТАМ ВСЕ.»

Я кліпаю на екрані.

Перша фотка — як Артем дарує мені букет. Ага, той самий. Лавандово-польовий.
Друга — як ми стоїмо близько, він усміхається мені, а я… я реально усміхаюсь у відповідь.

Підпис: 

«Новоспечена пара факультету? Артем Вежбовський більше не холостяк! 😍💥»

— Боже, — стогну я, кидаючи телефон на ліжко. Потім знову беру. Потім знову кидаю.

Що я накоїла.

Повідомлення сиплються одне за одним:

«Серйозно? Вона?!» 

«Я думала, що це мем, а це реально правда???» 

«Що вона в ньому знайшла, він же... ну...» 

«Та він просто мститься Аріні, сто відсотків.»

— Це… капець, — бурмочу я.

Телефон пікає повідомленням. 

Я тицяю на відеовиклик від Влади. Вона лежить під ковдрою, обмотана шарфом, з червоним носом і котом на грудях.

— Я все бачила! Ви виглядаєте так, ніби реально закохані! І це так романтично! І ТАКИЙ БУКЕТ! Я... блін, дайте мені здоров’я — я приїду і обійму тебе!

— Влада, зупинись. Ти хвора. І це не романтика, це...

— Стратегічний піар-хід, знаю, ти ж мені все написала. Але ж блін, це виглядає краще за половину серіалів, які я дивлюсь. А головне — ти вже не жертва. Ти головна героїня. Просто не зафакап, ок?

Я пирхаю. 

— Клас. Головна героїня, яка от-от піде в нервовий зрив.

— Та ти справишся. Він поруч?

— Ні. Поки — дистанційна фікція.

— Ага. Ага. І що, коли цілуватиметесь, теж дистанційно буде?

— ВЛАДА!

— Все, мовчу. Але знімай хоча б сторіс, бо без тебе мій день проходить безсенсовно.

Я сміюся — вперше за день від душі. Влада навіть з температурою — це Влада.