Розділ 9 (продовження)

— Вони реально разом? — шепоче хтось попереду. 

— Може, вона й не така сіренька мишка, як ми думали. 

— А ти бачив, як він на неї дивиться? Ого. 

— Це ж він сам це виклав? У нього ж сто тисяч підписників!

Я удаю, що мене це взагалі не хвилює. Але руки зрадницьки тремтять, і я на автоматі знімаю рюкзак і починаю щось у ньому шукати, ніби життя моє залежить від цього.

Артем нахиляється до мене й шепоче:

— Ти молодець.

— Ага, тільки я зараз просто розтану. Або вибухну. Ще не вирішила, — бурмочу я у відповідь.

— Поки що ти тримаєшся шикарно. Повір, це вже спрацювало.

Я крадькома відкриваю Instagram. Під нашим фото — сотні лайків і коментарів. 

"Щооо???" 

"Вони такі милі!" 

"Вона??? З НИМ???" 

"Ідеальна пара [ридаючий смайл]" 

"Це точно не якась реклама?"

І, звісно, вже є реакція від Аріни. 

Сторіс, на чорному фоні білий текст: 

"Деякі люди не варті другого шансу. Особливо якщо вони обирають шоу замість щирості." 

І emoji розбитого серця.

— Ух ти, — шепочу я. — Аріна вже встигла прокоментувати.

Артем тільки хмикає.

— Ще б. Вона ж королева драми.

— Ну, вітаю. Тепер я офіційно відьма, яка розбила ваше "кохання".

— Заспокойся. Скоро все зміниться. І, до речі… — він нахиляється ближче, — після пар у нас ще один крок у плані. Готова?

— Залежить. У тебе там є щось гірше за сьогоднішній цирк?

Він усміхається. Якось по-хлопчачому, трохи зухвало, трохи щиро. І це мене лякає більше, ніж сторіс Аріни. 

— Тримайся, Попелюшко.

— Якщо ти ще раз мене так назвеш, я перетворю твої кеди на гарбуз, — бурмочу я.

Він лише всміхається і махає мені рукою: 

— До вечора. І не забудь: будь на зв’язку.

Я вже збираюсь відповісти щось на кшталт «ага», але не встигаю — він несподівано нахиляється і…

Поцілунок. Прямо тут. Прямо зараз. На очах у десятка студентів, біля входу в корпус, під сонцем, яке точно світить надто яскраво для такої сцени.

Його губи торкаються моїх — легко, м’яко, на секунду. Але цього цілком достатньо, щоб мій мозок завис, як старенький ноутбук без оперативки. Очі округлюються. Ноги — ватяні. Світ — розмитий.

Усе тримається на одній думці: що це, блін, було?!

Він відступає, як ні в чому не бувало, й додає напівжартома: 

— Ми ж у грі, Міє. А у грі важливі деталі.

І, звісно, підморгує. Так, наче не щойно поцілував мене у присутності пів універу.

А я… я ще кілька секунд стою мовчки, намагаючись переварити той факт, що чужі губи тільки-но були на моїх. Не романтично. Не спонтанно. А… стратегічно. Театрально. За планом.

І все одно — щоки палають, серце калатає, а думки десь застрягли в прошарку «ОМГ, він реально це зробив».

Я нарешті приходжу до тями й, кивнувши, іду до корпусу. У нашій аудиторії я намагаюсь зайти тихо. Але, звісно ж, мене зустрічає ще більша тиша, яка голосніше за будь-яке «о Боже».

— Привіт, Міє, — обережно каже Аліна, моя сусідка по парті. Виглядає так, ніби боїться мене торкнутись — раптом заразитись хайпом.

— Привіт, — відказую, сідаючи й намагаючись не зустрічатись ні з ким очима.

Телефон тремтить у рюкзаку, і я знаю, що це Влада. Дістаю, відкриваю — відеоповідомлення в кружечку. Тицяю play.

На екрані дійсно Влада, в ковдрі, розпатлана, з маскою на обличчі й чашкою чаю. Її голос слабкий, але надто виразний:

— Ти... ти серйозно??? — голосно шепоче. — Я хвора, лежу з чортовим грипом, не їм другий день, а ти, значить, вирішила зірвати інтернет і піти на публіку з Артемом, наче ти якась Белла Хадід! Без мене?!

На іншому відео вона вже кривиться, скручується і додає: 

— Я так хочу бути там з тобою. Підтримати. Бити тих, хто зле дивиться. Але я буквально вмираю. Тож, тримайся, моя зірко. Ти не одна. Я з тобою... в душі... і в кружечках.

Я мало не сміюся. Вперше за весь ранок. Пишу їй швидке: 

«Дякую, Бонні. Твоя Клайд тримається, але це жесть. Напишу після пар.»

І тільки я знову кладу телефон, як лунає шепіт:

— То це правда? Вони разом? 

— У нього ж були інші. Що він у ній знайшов? 

— Може, просто хайп. Усе зараз заради інсти роблять.

І ось вона — ще одна сторіс Аріни. Темний фон. Білий текст. 

"Не все золото, що блищить. Особливо коли блищить на чужих плечах."
Emoji — 🖤✨

Класика жанру. Мелодрама в стилі luxury bitch. 

Як вона вже дістала!

Закочую очі, притискаю долоню до чола й шепочу сама собі: 

— Можна я прокинуся вже, будь ласка?