Білий шум

Ти крутиш канали радіо,
Що миттю тануть в шумі. 
В очікуванні веселої програми, а врешті-решт лиш чуєш гам і крик.
Не любиш ти, це ріже надто вухо.
В ляк кидає, стільки зайвих звуків.
Але зупиняєшся, відколи 
впізнаєш : потік душі 
на моїй частоті. 

Ти впізнаєш вібрацію 
знайомого тепла,
І неспішну руку, що ковзає по ладоні,
А інша міцно огортає  у танок.
Легко провалюючись,
Погойдуючись, затримавшись
В такт неспішної мелодії-
Що зву я тишею. 

Але наперекір моєї німоти,
Що безвілля уста затулила,
Мій погляд був гучним-
Я, не хочу тебе я відпускати.
Рвати Аріаднину нитку,
Бо вірив ще в нас. 

Будь ласка, благаю
Тягни цей момент, 
Коли ти відсунешся
І скажеш: вже час.
Коли відчуєш, що 
Вже занадто.
Занадто близько...
Занадто близько
Торкнулися душі. 

Та здійнявся пар. 

Не хочу. 

Відколи я нахилився
До тебе. 

Я Не хочу...
Відколи погляд ковзав
по вустах. 

Я хочу...
Торкнувшись їх, розтаяти.
Забутись у минущості.
Нехай це буде завтра,
Настане той момент,
Коли в таверні буду жалкувати,
Про те, що лиш з тобою я пізнав
Як сьогодні. 

Я дорожу тим, що було
Але сумую вже за тим, що є,
І тим, що може і не бути.
Як зараз я стискаю твої плечі,
До лоскоту торкається міц погляд.
Сховавши погляд у темряві мрій.
Віддався силі я моменту,
Відтепер я полонений.
Однак розгублений сам вкрай. 

Твою губу тягну я нижню.
Пустивши пальці у волосся.
Але не можу я позбутися того,
що ношу я, голюблячі у серці.
Давно. Не питай, не питай 
коли і за яких обставин, 
чому це має бути саме я. 
Вже відбулось, відгукнулось,
Серце втішно заворушилось.
Від жизні крові, пульсу струмку крові. 

Пригорнув до ліжка
легким рухом я,
Впився в губи вдостіль знову я,
Слухняно корячись велінню,
Веління ревносного серця!
Чиї акорди ллє через край,
Мотор залитий сподіванням,
І з новою силою гудить....
Моя жага до життя! 

Застогнати ладен
Я самовдоволенно.
Втім розум мглою
Застилається.
Як тільки бачу з кимось ще.
До кого тепло прихиляєшся.
Кому грайливо усміхаєшся,
Спинити,- розум мій кричить.
Втікти з тобою, схопив за руку
В самітній затишок колись, 
Що спокоєм ти звав. 

Тепер здіймається
Там буря. Нестерпно 
Холодом проймає. 
Коли ти ніжний 
не зі мною.
Обійми теплі
Ти даруєш щедро.
І глузливо вимальовує уява:
Твої очі зрадливо
горять на іншого.
Коли ти розділяєш
поцілунок з іншим-
Я рвусь сильніше,
Стегно хапаю швидше
Поки не уп'юся
До рику я сповна. 

О-о-о-о-о, я так волію, 
щоб ти жадав мене чимдуж
Як і раніше. 

Припасти до тіла. 

О-о-о-о-о, я так волію,
Твоєї лагідної руки, що мене пестить. 

Благаю тебе. 

Тебе я радо обійму,
І шлейфом поцілунків обв'яжу
Навколо шиї тій вразливій
Білявим форфом покрита. 

Тебе оберігати я готов.
І боляче вдаряє
Усвідомлення
Що ти мувнувся, а
Я застряг. Ти йдеш далі,
А я стою. Ти залишив,
А я тримаю. Знов серце 
Тяготіє нити.
Ох, як я ненавиджу це. 

Тобі незручно, і я це знаю.
Нігті до крові впилися у шкіру.
Ти стогнеш, просячи відпустити.
В той час як нехтую, 
Роблячи ще гірш.
І серце крається від того,
Що зараз біль я завдаю тобі.
Недбало руки в хід пускаю.
Я хижо мічу кожен клаптик шкіри.
На тебе претендуючи останній раз.
І як ніколи скористатися моментом. 

Я був невинним,
Ти отруїла мене.
Клики твої пустили
В жилах сказ. З ягня
Ти розпалила хижака.
З чистих побуджень
Ти мене занепастила.
Тож коли твій 
погляд відвертається. 
Щоразу коли ти
Кличеш не мене.
Серце щімиться і сідає,
Якорем у пітьмі. 

Відчула втрату дотику
З моменту вій розпахнутих,
Лиш з'ясувати: то жарт примар,
Однак тепло залишене душі
Ніяк не сходило з вустів.
Присівши, ковзаєш їх ти
Опухлі пелюстки
У високочастотному пориві,
На фоні радіо лунає,
Шумом втраченого зв'язку.