3.

Сонячні зайчики пробивалися крізь віконну шибку та весело гойдалися на легеньких фіранках. Разом із ними в кімнату долітав клекітливий шум пташиного гурту, який життєрадісно буяв попід хмарами, розносячи звістку про прихід нового дня. Окрім цієї навіть дещо по-весняному теплої мелодії, вух торкався поодинокий шум автомобілів, котрі, порушивши буденну традицію, вже не мчали на роботу, а повільно линули міськими дорогами. На стіні раз у раз стрибала стрілка годинника, залишаючи по собі звук, схожий на стукіт підборів. І саме цей цокіт нагадав дівчині, що сон уже розчинився на небесно-блакитній постелі, тож час повертатися до дійсності.

Та не тільки невпинний плин часу змусив сплячу красуню вирватися з таких приємних обійм ліжка, яке неодноразово манило її довгими ночами, відволікаючи від навчання. Розплющила ж очі Зоряна, як тільки у голові знову завертілася загублена у снах згадка про сьогоднішню зустріч із чорнобровим офіцером. Щоки дівчини вмить вкрилися рум'янцем, коли образ хлопця виринув з-під ледь прикритих вій.

Від самого ранку думки про нового знайомого не полишали Зоряну. Жодна справа не манила її, ніщо не притягувало погляду дівчини, який постійно блукав у пошуках вабливої посмішки, котра вчора майже не зникала з обличчя Романа. Вівсянка, швидкоруч приготована на сніданок, так і залишилася на столі, очікуючи на апетит дещо дивакуватої сьогодні студентки.

Поки сонце повільно підіймалося та лоскотало верхів'я дерев, Зоряна вертілася перед дзеркалом, наче метелик над полем. Однак обирала вона не квітку, на яку опуститися, а сукню для запланованої прогулянки. Дівчина раз у раз то прикладала тканину до тіла, то відставляла: чомусь сьогодні жоден із варіантів не подобався їй, здавався якимось недосконалим... Зоряна хвилювалася, що парубок не оцінить її вигляд, тож прискіпливо оглядала кожну деталь. Та все ж на тендітну фігуру опустилася волошкова сукня із довгими і трохи широкими рукавами. Потім студентка зібрала кілька передніх локонів і зачепила їх ближче до шиї, на потилиці. Над її ключицями уже мерехтіла прикраса, переливаючись різними барвами. Тепер вона задоволено дивилася на своє відображення, уявляючи реакцію Романа.

Час від часу Зоряна виходила на балкон і з нетерпінням виглядала фігуру широкоплечого парубка. Одна із таких спроб все ж відзначилася успіхом: погляд студентки вловив постать в офіцерській формі. Вхопивши сумочку, дівчина випурхнула з кімнати та швидко спустилася сходами. Біля гуртожитку, на одній із лавочок, сидів Роман, докурюючи сигарету. Вгледівши Зоряну, юнак підвівся, викинув недопалок і широко посміхнувся. Він очима пробігся по її вбранні і прошепотів:

- Ти чарівна...

Дівчина розтягнула ледь підфарбовані вуста у щирій посмішці, а щоки вмить порум'яніли від обійм хлопця. Молодий офіцер знову подав їй руку, що символізувало початок їхньої прогулянки. Тільки тепер Зоряна вже не соромилася Романа так, як раніше. Серце підказувало, що цю людину вона знає ціле життя, хоча це й було не так. Недавнє знайомство справді перевернуло все з ніг на голову, проте, замість довгих роздумів, дівчина насолоджувалася неквапливою розмовою із юнаком.

Спілкування м'яко переплітало між собою різні теми. Роман цікавився буденністю дівчини, розпитував про її навчання, захоплення, смаки. Згодом зав'язалася розмова про сім'ю, через це Зоряна міцно стиснула тканину сукні своїми пальцями: намагалася впоратися із хвилюванням, яке вмить з'явилося після згадки про минуле. Спогади вертілися, миготіли перед очима, наче на кіноплівці. Дівчина спробувала відігнати такі невчасні думки, що роїлися в голові, як бджоли. Вона якось сумно посміхнулася і прикусила щоки зсередини, щоб знову повернутися до реальності. Парубок не тиснув, а стримано чекав, поки Зоряна наважиться продовжити розмову. Роман погладив великим пальцем руки тильну сторону долоні, яку дівчина ніжно тримала біля його протилежного ліктя. Відчувши підтримку, студентка тихо видихнула й почала розповідь:

- Мама загинула під колесами потяга... за нез'ясованих обставин... А батько... Батька я не пам'ятаю... - рука досі міцно трималась за сукню, немовби ця частина гардеробу могла сховати від зацікавлених очей співрозмовника не тільки тіло, а й душу...

- Вибач... Я не знав... Мені дуже шкода... - посмішка зникла з обличчя офіцера. Він уже нарікав на себе через питання, яке поставив.

- Та все гаразд... Це давно було. Я ще навчалася у молодшій школі. Від того часу нас із сестрою виховували батьки матері.

- Вона старша від тебе?

- Ні, Оленка на 2 роки молодша. А в тебе є брат чи сестра? - вона поглянула в очі Романа, щоб побачити його реакцію, або, скоріше, щоб переконати хлопця у тому, що ця тема вже не болить так сильно й не змусила її замкнутися у собі.

- Немає, - він дещо похилив голову. - Мій батько одружився з мамою, коли дізнався про її вагітність. Я у дитинстві часто чув його розмови з друзями. Він відкрито говорив, що ніколи не планував сім'ю, але так вийшло... Батька манила тільки військова справа, у якій той був професіоналом. Тож я задумувався, чи він взагалі мав якісь почуття до нас із мамою...

- А зараз він... - питання так і не було завершене, адже Роман випередив дівчину.

- Він занедужав і помер кілька років тому. А я зв'язав своє життя із військовою спеціальністю. Надіявся, що батько все ж буде мною пишатися.

Хлопець не показував своїх емоцій, продовжував рівно тримати спину, ба навіть очі закували сум у темній глибині зіниць, але Зоряна відчувала, що ці спогади ранять серце юнака. Дівчина зупинилася та спробувала заховати Романа у теплих обіймах, однак на фоні офіцера вона виглядала доволі крихітною, а її руки так і не змогли зустрітися за його спиною. Ця по-дитячому ніжна поведінка змусила парубка засміятися. Він відкинув усі переживання та притис до себе студентку, вдихаючи квітковий аромат її парфумів. Духмяний запах нагадав Роману про місце, яке він так хотів показати Зоряні.