2.

Кінець вересня тішив усіх теплими та ясними днями. От і сьогодні сонце продовжувало з цікавістю заглядати в університетські авдиторії, роздивляючись портрети на стінах, від яких віяло холоднокровністю та серйозністю. 
Коридори будівлі враз залилися не тільки променями небесного світила, а й сміхом хлопців і дівчат, звуками підборів та вже буденними розмовами між викладачами. Із важких дерев'яних дверей випурхнули студенти, ледь торкаючись ногами подекуди потемнілих сходинок. Промені одразу підхопили їх у свої обійми й понесли в різні сторони: кого на квартиру чи в гуртожиток, а кого до автобусної станції. Молодь із хвилюванням та ентузіазмом очікувала прийдешніх вихідних, раз у раз обговорюючи плани на наступні два дні.
Романа вийшла з університету разом зі своєю подругою Оксаною. Обидві весело сміялися, згадуючи лекцію дивакуватого викладача, який притягував увагу не так до предмета, як до своєї особистості. Дівчата зупинилися у дворі, щоб попрощатися, адже одна з них сьогодні їде додому. Оксана обійняла подругу, а тоді помахала рукою і ледь не побігла до автостанції.
Романа ж розвернулася та неквапливо попрямувала до вже рідного їй гуртожитку. Під ногами де-не-де шурхотіло листя. Дівчина подумала, що воно так злиться через людей, які постійно наступають на вже пожовклі діти дерев. Це припущення змусило її посміхнутися. Із гарним настроєм, що супроводжував її так само, як по осінньому теплі промені сонця, Романа поверталася додому.
Піднявши голову, вона побачила фонтан, повз який щодня ходила на навчання і поверталася до своєї кімнати. Але її здивувала зовсім не ця місцева пам'ятка. Поруч із нею стояв той самий широкоплечий парубок в офіцерському вбранні. Його постать і статура притягали до себе увагу не тільки дівчини, а й інших людей на площі. Лука оглянувся довкола та нарешті побачив свою недавню знайому, яка крокувала прямо в тенета парубка. Юнак пішов назустріч, щиро посміхаючись і змушуючи дівчину вкотре червоніти.
Хлопець стояв тут уже довгий час, щоб знову побачитися з чарівною студенткою. Вона не покидала його думок ще з недавньої зустрічі, яка стала початком цікавого та приємного (а в цьому він не сумнівався) знайомства. Лука довго смакував її ім'я, повільно вимовляючи таке незвичайне: "Романа". А тоді на язику звідкілясь взялося зовсім дивне й несподіване: "Ромашка".
Парубок був впевнений, що повинен ще раз із нею зустрітися, тому сьогодні, все ж таки знайшовши можливість і купивши по дорозі невеличкий букет ромашок, побіг не з друзями в кафе, а до фонтану, який став свідком їхнього з дівчиною знайомства. Лука очікував знову побачити миле личко, великі шоколадні очі та сяючу посмішку. І ось вона перед ним... 
Одягнена у білу легеньку сукню та з розплетеними косами, які розкинулися на тендітних плечах, мов колосся у полі, дівчина із якимось невідомим їй до цього хвилюванням наближалася до парубка та збентежено посміхалася.
-Добрий день, мила панночко, - Лука простягнув букет, зв'язаний тонкою блакитною стрічкою, схожою на колір сукні, в якій побачив студентку вперше. - Це вам.
Романа опустила очі та промовила тихе й лагідне:
-Спасибі...
Тепер цей дует крокував площею міста так, ніби нікого навколо не було. Хлопець старався зв'язати два струмки думок в одне ціле й підібрати спільну тему для розмови. Дівчина ж спочатку соромилася несподіваної компанії та тремтячими пальцями міцніше стискала стебла квітів.
-...і ми з Іваном, взявши до рук відра з водою й ганчірки та схиливши голови, поспішили мити підлогу, - Лука розповідав історію студентці, яка вже сама зацікавилася розмовою і не боялася щось запитувати.
-А все це через нашу несподівану зустріч! - Романа дзвінко засміялася, згадуючи недавню пригоду на дорозі.
-Все ж таки, якби ми з ним були уважнішими, слідкували за часом і швидше завершили свою прогулянку, то не довелося б потім бігти просто в лапи до злого командира.
Лука помовчав кілька секунд, а тоді продовжив:
-Але в такому випадку я б не познайомився з тобою, маленька Ромашко.
-І я б сьогодні до вечора сиділа у своїй кімнаті, виглядаючи за вікном такого дружелюбного офіцера, - Романа підняла голову, щоб зустрітися з чорними очима парубка. Сьогодні вони вже були не колючими, а навпаки теплими та яскравими, мов літня зоряна ніч.
Їхня прогулянка поволі завершувалася, а здавалося, що ховалася за небосхилом разом із сонцем. Лука огорнув плечі дівчини своїм верхнім одягом і не поспішаючи крокував до гуртожитку, за дверима якого зовсім скоро зникне його юна подруга. Романа трималася за руку парубка, яку він подав їй ще на площі, елегантно зігнувши у лікті. Буденна та ненав'язлива розмова тривала аж до сходинок перед багатоповерхівкою, зливалася зі співом птахів, шумом автомобілів, що проїжджали повз, зовсім не звертаючи увагу на ці дві цікаві особистості, і легким вітерцем, який ніжно підганяв молодят у спину.
-Спасибі за гарну прогулянку та чудовий вечір, - прощебетала дівчина та зупинилася навпроти гуртожитку.
-Це тобі дякую, Ромашко. Хотів би щодня проводити так час. До речі, які плани в тебе на вихідні?
-Жодних, - якось щасливо сказала студентка та вмить почервоніла.
-Тоді завтра після обіду чекатиму тебе тут, - не задумуючись промовив хлопець, а згодом, мабуть, засоромившись, швидко додав: - звісно, якщо мила панночка не проти.
-Вона з нетерпінням чекатиме, - пробелькотіла Романа і зняла зі своїх плечей одяг офіцера.
Після кількахвилинної розмови друзі попрощалися, а Лука несміливо обійняв дівчину, рукою торкнувшись тендітної талії, і поцілував порозовілу щоку студентки. Та навіть не поворухнулася, тільки порум'яніла ще більше й підняла свої сяючі очі, сповнені незнайомих їй почуттів.
Повернувшись у кімнату, Романа довго не могла заснути. На стіні грався місяць: відтворював події сьогоднішнього дня, вимальовував веселе обличчя парубка, відганяв сон із цих чотирьох стін... А, можливо, сама дівчина не могла заспокоїти своє серце, яке разом із кров'ю розносило по тілу мурашки від недавніх подій. Зорі допитливо заглядали у вікно, де схвильована студентка знову не спала, тільки тепер не через навчання...