Розділ 33

Розділ 33

За якусь секунду Вадим вже підхопився на ноги та уважно вдивлявся вбік городу. Іра й собі підвелася з лавки та подивилася туди, куди спрямував свій погляд хлопець. Через сусідський город простували Віталік з Качуром, але не з пустими руками. Вони тягнули іржаву залізну трубу, один кінець якої, очевидно з вини Віталіка, впав його товаришу на ногу. Качур кривився, розтирав забите місце та оглушливо лаявся. А потім обидва збирачі металобрухту застигли, побачивши, що їх помітили. Та й не хто-небудь, а люди, за якими вони самі намагалися стежити. Тепер же в спільників було відчуття, що стежать за ними.

— Ми пройдемо тут… — гукнув Віталік, невпевнено махнувши рукою, — через той двір. Там все одно ніхто не живе. А то в обхід далеко такий вантаж тягнути.

— Та йдіть. Невже я забороняю? — крикнула у відповідь дівчина. Але невдоволення, змішане зі здивуванням, сформували на її обличчі виразну гримаску.

Качур з Віталіком потягли свою трубу далі, а Іра роздратовано пробурмотіла, звертаючись до Вадима:

— Шастають тут усілякі… Це такі люди, що й обікрасти можуть. Дивись, дорогу вже тут поряд протоптали.

І тільки зараз дівчина запримітила, як зблід Вадим.

 — Що з тобою? Ти наче привида побачив! Це ж всього-навсього місцеві гультяї, — вона затрясла його за руку.

Хлопець нарешті вийшов з заціпеніння і тихо, але чітко відповів:

— Я вже десь це чув. Точно чув.

— Що ти чув? — знову засмикала його за рукав Іра, заглядаючи в очі.

— Цю фразу і цей голос. «Віталік, ти що твориш!». Я точно це чув, — Вадим потроху заспокоювався і повертався до себе справжнього — врівноваженого та незворушного.

— Так, так… — дівчина забарабанила пальцями по його плечу. — А це вже цікаво. Ти впевнений? Твій мозок все вірно трактує?

— Та впевнений я. Все я чудово розумію, — хлопець зробив глибокий видих, а тоді пальцями обох рук почав масажувати собі скроні, ніби намагаючись пригадати ще більше.

— Отже, давай подумаємо, де ти міг це чути. Оцей Віталік приходив на другий день після того, як ти Петюню спіймав. Але це ж не його слова, а Качура! Потім ми бачили їх біля магазину, вони ще дивилися на нас так дивно! А на День села взагалі ледь очі не зламали. Але я не пам’ятаю, щоб хтось з них щось взагалі говорив.

І тут в Іри аж мороз по шкірі пішов від неймовірної здогадки. Вона набрала повітря в легені, а її брови поповзли вверх, набравши дугоподібної форми.

— А може ти чув ці слова в поїзді?

— Я теж про це подумав… — трохи розгублено відповів Вадим.

— У будь-якому випадку ця парочка виглядає підозріло. Вони перші кандидати на залізничних грабіжників. Їх треба перевірити.

— Перевірити? Ти пропонуєш за ними прослідкувати?

— Так! — з азартом відповіла дівчина. Вона стисла руки в кулаки і аж затрусила ними в очікуванні такої цікавої пригоди.

— Але ти ж розумієш, що це не дуже безпечно? — хлопець спитав цілком серйозно. — Це дорослі люди, цілком здатні на злочин.

Іра і на цей аргумент мала відповідь:

— З твоїми навиками застосування прийомів мені нічого не страшно. Крім того, людина, яка тебе пограбувала, може стати ключем до твого минулого. І все ми провернемо непомітно. Я буду дуже обережною, обіцяю! — вона склала долоні в жесті прохання. Вадимові залишилося тільки посміхнутися, підхопити дівчину попід руки, крутнути в повітрі і прошепотіти на вухо:

— Ти моя детективка!

Через деякий час вони вже виходили з дому, тепло вдягнувшись та озброївшись старим дідовим біноклем. Іра повела Вадима в кінець вулиці, але не головною, а обхідною дорогою. Там росла стара розгалужена верба, за товстим стовбуром якої вони і заховалися. Дівчина вказала на занедбану хатину, що поодиноко стояла на підвищенні. Половина паркану перед будинком була відсутня, інша половина похилилася. По один бік від двору розташовувався пустир, по інший — зарості акації.

— Там живе Качур з матір’ю.

— Чому ти думаєш, що ті двоє прийдуть саме сюди? Може, вони подалися до Віталіка чи взагалі деінде по своїх справах? — прошепотів Вадим, який, втім, уважно оглядав оселю Качура.

— Вони трубу на металобрухт здали, отримали гроші. Їх треба пропити. А де спокійніше пиячити? Тут. У Вітальки сімейство надто велике та проблемне, там не з руки, — припустила Іра.

— Логічно, — погодився хлопець, простеляючи покривало, захоплене з дому та облаштовуючи місце, щоб зручно було чекати. — Сподіваюся, твоя ідея цього разу спрацює. Не так, як тоді вночі на смітнику.

— Тобі обов’язково мене потрібно було підколоти? — обурилася дівчина, штовхнувши супутника плечем.

— Чому ти мене постійно штовхаєш? Це погана звичка. Ось виберемося звідси, зачекай, я тобі помщуся.

— Ти ще й мстивий такий? — прошипіла Іра. Однак, коли вона повернулася до Вадима, всі слова вдаваного невдоволення вмить вивітрилися з її голови. По його погляду дівчина зрозуміла, що це буде за «помста».

Іра так і не встигла нічого сказати у відповідь, бо десь неподалік пролунали приглушені голоси. Качур таки прийшов додому та привів з собою Віталіка. У бінокль було добре видно, як вони зайшли до двору, причинивши за собою хвіртку. Посмикавши двері, господар виявив, що хата зачинена. Тоді спільники розмістилися за столиком у дворі, діставши пиво та якусь їжу з сумки.