Розділ 30
Іра здивовано закліпала очима. Відколи ця Катя почала виявляти до неї таку дружню зацікавленість? Так, вони були знайомі, але їхнє спілкування обмежувалося формальним «привіт». А бачилися дійсно рідко. Катерина з недавнього часу працювала в магазині, але не в тому, до якого полюбляла ходити Іра. Розмова сама собою урвалася. Якщо Вадим сприймав усе природно, бо в селі всі один одного знають, то Костя замовк на півслові. Катя Плюшка також не входила в коло його спілкування. Між тим вона впевнено підійшла до трійці і заторохтіла:
— Всім привітики. Як вам сьогоднішній вечір? Музичка те що треба чи відстій?
— Та ми якось і не дослухалися. Вона фоном бринить, — таки відповів Костя.
Між тим Катя розгубилася. Біля Іри виявилися два хлопці. І який з них є її ціллю? Сашко сказав, що високий. Та вони обидва не маленькі. Хто ж із них: той що вищий і худорлявіший, чи той, що ледь нижче і міцнішої тілобудови? Казали ще, що чорнявий. Та як розібрати в темряві, коли у одного на голові капюшон від худі, а в іншого – кепка? Що там ще з прикмет? Шрам на лобі? Його теж не видно! Ім’я ж зовсім вивітрилося з вітряної голови дівчини. Подивившись на настороженого Вадима, Каті зовсім перехотілося з ним зв’язуватися. Маючи неабиякий досвід спілкування з протилежною статтю, вона п’ятою точкою відчувала, що там її чекає глухий кут. Іншого хлопця вона трохи знала. Начебто місцевий. От тільки як же його звати? Дмитро? Денис? Костя? Плюшка не була впевненою. Та одне вона знала точно: його вона вже бачила поряд з Ірою. Тому дівчина вирішила, що Костя і є той хлопець, чию увагу вона має спрямувати на себе.
— Ой, та що ти? Мені якраз подобається, — Катя почала ритмічно рухати головою та корпусом в такт музиці. — А ви чого застигли? Ходімо танцювати. Хоч відірвемося трохи.
Костя, Іра і Вадим дивилися на неї як на інопланетянку. А Плюшка і далі грала свою роль.
— Щось ви не веселі якісь. Признавайтеся, у когось щось сталося? Ти ж Дімка, вірно? — Катя тицьнула пальцем з довжелезним накладним нігтем на Костю.
— Ні, я Костя, — відповів хлопець.
— Вірно! — Плюшка звела руки догори і заплескала в долоні. — Оце ж і я думаю: Костя чи ні? Так от, мені тебе шкода! Не вмієш ти життю радіти.
— Все він вміє. Настрій сьогодні трохи інший… — вирішила втрутитися Іра, але тільки подала сигнал Каті, ніби вона починає «ревнувати». Вадимова ж настороженість поступово змінилася на цікавість. Спостерігати за цією комедією було доволі потішно.
— Знаєш що, Костику? Я запитаю прямо: у тебе дівчина є?
— Ну взагалі є… — промимрив хлопець, який вже нічого не розумів.
— Оу, от і добре, — без всілякого зніяковіння наступала Катя. — Тоді вона не образиться, якщо я тебе вкраду на один танець. Всього тільки на один. Розумієш, сьогодні ввечері мені так сумно, прийшла розважитися, але нікого зі своїх друзів не зустріла. Може, складеш мені компанію ненадовго? Та не бійся ти мене, я не кусаюся…
Вона вхопила зніяковілого Костю за руку і почала його тягнути на майданчик перед клубом, де танцювали люди.
— Катю! Взагалі то Костя не танцює зовсім. Він навіть балет від ламбади відрізнити не може. Всі ноги тобі повідтоптує… — спробувала врятувати ситуацію Іра.
Але в цю мить звідкись з темряви парку з’явився новий персонаж, перетворивши дешеву комедію на драму. Поміж Вадимом та Костею ураганом пролетів високий міцний молодик в шкіряній курточці. Його очі налилися кров’ю, як у роздратованого бика. Молодий чоловік швидко відірвав руку Каті від Костиної, відштовхнув дівчину вбік, а тоді накинувся на хлопця:
— Ти чому до моєї дівчини чіпляєшся? Чи тобі потрібно мозок вправити?
— Артурчику! Артурчику! — вчепилася в нього Плюшка. — Як ти тут опинився? Ти ж сьогодні в місті мав ночувати…
— Та відчепися! — відмахнувся розлючений молодик. — З тобою потім розберуся, чого без мене біля клубу волочишся. А ти, колода в кепці, відповідай, чому до Катьки приставав?
— Та я нікого не чіпав. Це вона до нас підійшла ні з сього ні з того, танцювати мене тягнула. Мабуть, твоя дівчина зі спиртним переборщила, — замахав руками Костя, відхрещуючись від Плюшки з її дивними домаганнями.
— Ти що, дівка, щоб тебе кудись тягнули? — гарикнув Артур. — Знімай окуляри, бо зараз вони тріснуть!
Він замахнувся кулаком прямо в обличчя Кості. Все відбувалося так швидко, що Іра й збагнути нічого не встигла. Вона тільки пронизливо зойккнула. Вищала й Катя, ухопившись руками за голову та впустивши сумочку на асфальт.
Але удару не сталося. Вадим долонею різко штовхнув зап’ястя Артура, спрямувавши траєкторію руху кулака вбік. Роздратований до краю нападник тепер звернув увагу нього.
— А ти хто такий? Напрошуєшся? Дивися, щоб потім не скавулькав! — його кулак вже летів в напрямку обличчя Вадима, але прорізав пустоту, оскільки хлопець вміло ухилився вбік.
— Що за… — Артур нецензурно залаявся і ухопив Вадима за одяг на грудях.
— Ніхто до твоєї дівчини не чіплявся. Відв’яжися від нас, — чітко вимовляючи кожне слово, сказав хлопець. Супротивник тільки загарчав і смикнув Вадима на себе, за що миттєво отримав двома долонями по вухам. Іра пискнула, Костя зняв окуляри. Артур заточився і зробив кілька кроків назад, ухопившись за вуха.