Розділ 28

Розділ 28

У Вадима пальці самі собою розтислися, і він ледь не полетів згори на майданчик, посипаний піском, але вчасно зорієнтувався та зіскочив на землю.

— Що ти сказала? — розгублено перепитав він, розтираючи задубілі від перекладини долоні.

— Говорю, що Артем сюди прямує! — Іра підірвалася зі скату, на якому сиділа і підбігла до хлопця. — Роби що-небудь! Поцілуй вже мене!

— Ти впевнена? — серйозно запитав хлопець. — Бо назад дороги не буде.

— Яка ще дорога? Не базікай, а… — договорити дівчина вже не встигла.

Прохолодні долоні Вадима охопили її обличчя, а теплі губи знайшли шлях до її вуст. Приємне хвилювання розлилося по тілу Іри, вона забула і про Артема, що ось-ось мав прийти, і про День села, і про всі свої клопоти. Тільки суцільна ніжність та втрата зв’язку з реальністю. «Не стій стовпом!» — промайнула блискавична думка, і вона відповіла на поцілунок, поклавши руки на плечі хлопця.

Нарешті Вадим відхилився і відступив на крок, опершись об стійку перекладини. Він глибоко дихав, а карі очі видавалися затуманеними.

— Надіюся, цього досить, щоб відлякати Артема та всіх інших хижих звірів? Чи він зараз прибіжить мене бити?

Дівчина застигла, тільки її очі бігали туди-сюди.

— Хто? Артем? Та ти йому не рівня. Ти навіть цілуєшся в сто разів краще за нього. Неначе в кіно, — чесно визнала Іра. — Я не знаю, хто ти є насправді і де навчився цим трюкам, але ти справжня знахідка.

— Не перебільшуй! — гірко посміхнувся він.

Вадим дивився на цю збентежену дівчину в короткій курточці, що вигідно підкреслювала її струнку фігуру, і усвідомлював, що останню захисну пломбу вже зірвано. І тепер, спробувавши її губи на смак, він вже не підпустить до неї ніяких Артемів, Сашків або будь-кого іншого, хто там може прийти права заявляти. Як вона з тим колишнім зустрічалася, незрозуміло, але виглядала… трохи простодушною? Невже Іра не знала, як могла на нього впливати? А рішення Вадима «тримати дистанцію» зіграло з ним поганий жарт. Надто вже шалений потік гормонів виділив його мозок і всі ендокринні залози, чи що там їх виділяє…

— Ну, турнічок, не підведи, — пробурмотів хлопець сам до себе, знову ухопившись за перекладину.

Дівчина, між тим, оглянулася навсібіч. Артема ніде не було видно. Іра підійшла до шкільного паркану і виглянула через нього. Немає. А якщо загроза була хибною і вона обізналася? Та яка вже по суті різниця? Обізналася, то й добре. Все таки діло зрушилось з мертвої точки. Тільки чому Вадим так у ту перекладину вчепився? Неначе не бачив ніколи.

Нарешті він зістрибнув на землю.

— Повернемось назад, а то саме цікаве пропустимо, — запропонувала дівчина, пригладивши рукою волосся.

Коли вони прийшли до клубу, концерт вже завершився, а от частування було в самому розпалі. Щоправда, Іра ніде не могла знайти бабусю. Артем теж як під землю провалився. Дівчина випросила у сусіда дядька Льоні, що смажив м'ясо, кілька шматочків шашлика на пластиковій тарілці та пару зубочисток, аби їх наколювати. Неподалік якраз проходили Віталік з Качуром.

— Чого вони на нас так знову витріщаються? — штовхнула вона Вадима в бік. — Нехай підуть попросять м’яса. Хіба їм відмовлять? Чи я забруднилася? Чи що не так?

Хлопець провів довгим підозрілим поглядом тих двох місцевих, а потім уважно обдивився обличчя Іри.

— Не хвилюйся, все добре. Ти чистенька. То з ними щось не так.

До дівчини підійшла знайома жінка з бабусиного ансамблю і вручила пакет з пустим посудом з-під вареників.

— Баба Шура раніше додому пішла, просила передати через тебе каструльку.

— З нею все добре? Серце не прихопило? — захвилювалася Іра.

— Добре, добре, — закивала головою жіночка. — У неї невідкладна справа з’явилася.

Впоравшись із шашликом, дівчина спрямувала Вадима курсом до бабусиної хати. Йшли мовчки: він ніс пакета, вона вклала руки до кишень. Іра не знала, що сказати, а її супутник теж був не налаштований на розмови. І тільки коли позаду з одного двору несподівано вискочила маленька собачка і грізно задзяволила вслід, підбігаючи дуже близько та ледь не хапаючи за ноги, дівчина з несподіванки скрикнула і ухопилася за його руку. Хлопець вже досконало вивчив цю її звичку — чіплятися за рукав з переляку.

— Фу! — крикнув Вадим, а тоді зімітував, ніби підіймає з землі камінь.

Коли собака трохи відстала, він відчепив руку дівчини від рукава і сховав у свою кишеню, накривши власною долонею. Так вони й дійшли до дому. Іра ховала посмішку в комірі своєї куртки, уважно дивлячись під ноги, аби не підвернути ноги на незручних для сільської дороги підборах.

Бабуся вже була вдома. Вона метушилася, бігала з вітальні до кухні і назад, розриваючись між ганчіркою та сковорідкою.

— До мене сьогодні дві подруги завітають, дуже давно не бачилися. Тому так хвилююся, — повідомила бабця.

— То, може, ми щось допоможемо? — запропонувала онука, роззуваючись та знімаючи курточку.

— А це й не обговорюється. Іра, ти йдеш надвір попорати господарство. А ти, Вадиме, всюди гарненько попилосиш та витираєш пил, — закомандувала баба Шура.