Ти хто такий?

Розділ 27

Розділ 27

Іра невдоволено озирнулася навколо. Баба Ніна зникла, неначе її вітром здуло. Повз неї туди-сюди проходили різні люди, більшість з яких вона навіть не знала. А Артем перегородив шляхи відступу. Чисто одягнений і напарфумлений, він виглядав злегка знервованим.

— Привіт. Ти сьогодні гарно виглядаєш.

— Ти теж нічого, — буркнула дівчина без особливого ентузіазму.

— Прийщла на концерт подивитися виступ бабусі?

Іра аж поморщилася. Яке дурне питання! Аби тільки що-небудь сказати.

— Ну не одна ж вона тут виступатиме. Я що, не маю права День села відзначати?

— Звісно що маєш. Не кип’ятися, — хлопець підійшов ще ближче. — А на танці ввечері прийдеш?

— Артеме, навіщо всі ці розмови? Ти що, хочеш зі мною помиритися? — не витримала вона. — Якщо так, тоді не гай часу.

— Іро, ну досить вже злитися. Я повівся тоді, як дурник. Хочу в тебе перепросити. Якби ти знала про все, що сталося, то не думала б про мене так погано. Давай ввечері зустрінемося та поспілкуємося. Що ти на це скажеш?

В горлі дівчини різко запершило, вона закашлялася. Ну що за людина! Хоч в очі плюй, йому все Божа роса.

— Пізно перепрошувати, у мене вже є Вадим. А ти вертайся до своєї Олі і не мороч мені голову. Вона тобі краще підходить.

На останній фразі Іра навмисно зробила особливий наголос. Вона намірилася піти, але колишній знову став на шляху.

— Це ти про того телепня, який завжди коло тебе крутиться? Та хто він такий?

— Не смій говорити про Вадима так, — аж засичала Іра. — Хто він такий, не твоя справа. У нас з ним все серйозно.

— Я тобі не вірю! Ти досі мене кохаєш, а його біля себе тримаєш, аби мене позлити. У вас несправжні відносини, — Артем так розходився, що від його подиху, ароматизованого м’ятною жуйкою, волосся дівчини розлетілося в різні боки.

В Ірі всередині неначе якийсь перемикач перемкнувся, її аж мимовільно сіпнуло. 

— Що ти городиш? Думаєш, Земля тільки навколо тебе крутиться? І я вічно тебе кохати мушу? Еге ж, тримай кишеню ширше. Не діждешся. Святе місце пустим не буває. І стосунки у нас найсправжнісінькі. Зостав вже нас у спокої. І навіть не думай зачепити Вадима. Він, до речі, каратист. Коля Кабан вже спробував, на що Вадим здатний. Зійди краще з дороги, бо він як побачить, що ти мені проходу не даєш, то можеш пари зубів не дорахуватися.

Іра штурхнула оторопілого Артема плечем і широким кроком, розмахуючи руками, помчала до зали. Вона впала на крісло поруч з Вадимом, схрестивши руки на грудях, заведена, як електромережа під напругою.

— Іро, щось сталося? Ти на гніздо змій наступила? — спитав хлопець.

— Гірше, — пирхнула вона. — Мене перестрів Артем.

— Він тобі сказав щось образливе?

— Нехай би спробував, — набурмосилася дівчина, глибше втиснувшись у крісло. — Він вважає себе пупом землі і впевнений, що я маю за ним досі побиватися. У-у, яка я зла!

 — Ніякі Артеми не повинні псувати твій настрій, — десь близько над вухом пролунав голос Вадима. — Хочеш, я з ним поговорю?

— Сиди тут. Мені так спокійніше. Що з дурнями говорити? — відповіла Іра, вчепившись в руку хлопця.

Вадим скосив очі на неї, але нічого не відповів. Він відчував, як її пальці злегка тремтіли. Роззирнувшись довкола, він помітив, як Артем присів на крісло на останньому ряду.

Через кілька хвилин нарешті розпочався концерт. Іра терпляче чекала виступу жіночого ансамблю, де співала її бабуся. Нарешті дочекавшись, вона увесь час посміхалася і плескала в долоні.

— Яка ж вона в мене крута, правда? — мовила вона до Вадима. — Я люблю свою бабцю. І вона, здається, єдина в моїй родині, хто по справжньому любить мене.

— Так, твоя бабуся крута, — погодився він. — Але не кажи так. У тебе є мама, брат…

— Нічого ти не знаєш, — зітхнула дівчина. — Не так я їм і потрібна. А от бабуся – то любов.

Коли гаївські жіночки проспівали кілька пісень поспіль під бадьору гру баяніста дяді Васі, Іра смикнула Вадима за рукав:

— Ходімо звідси. На бабусю я подивилися, більше нічого цікавого не буде. А позаду сидить Артем і постійно зирить. Мене це надзвичайно дратує.

— Я й так ходжу за тобою, куди поведеш. Ти помітила? — злегка посміхнувся хлопець.

— Наступного разу ти обираєш, куди мене вести, — відповіла дівчина. — Я дам тобі можливість відігратися.

Вони піднялися з крісел та вийшли з клубу на вулицю. Сонячне світло, розсіяне у верховіттях дерев, здавалося надто яскравим після темного залу. З-за клубу долинав регіт та запах шашликів, який приємно лоскотав рецептори носа.

— Зараз підемо до школи, а потім повернемося. Може, й нам по шашлику перепаде, — запропонувала Іра, глибоко вдихнувши просочене ароматами осіннє повітря.

Вони рушили алеєю сільського парку, прибраного від листя та сміття з нагоди Дня села. Сюди вже не долинав запах багаття – тут пахло вогкою землею та прілим листям. Дівчина привела Вадима до подвір’я школи, яке пустувало у вихідний день. У дворі височіли залізні конструкції дитячих турніків. Серед них була і заповітна перекладина, до якої хлопцеві так і не вдалося потрапити позавчора.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше