Розділ 26

Розділ 26

Вранці в суботу було б доречно подовше поспати. Та Іра зрання відкрила очі і солодко потягнулася. Сонячне проміння яскравими світловими потоками пробивалося крізь тюль, яка давно вийшла з моди. Починався новий день, і, як не дивно, дівчині чи не вперше за довгий час захотілося цілком поринути в нього і прожити, смакуючи всі моменти. І що там сьогодні в планах? Еге ж, День села. А ще що? Вадим. Не стратегія, як уникнути Артема, позбавитися Сашка, а саме Вадим. Приємні спогади миттю увірвалися в свідомість. Вчора він носив її на руках. Вимушено чи невимушено, але ж носив! Іра натягнула ковдру на голову і тихенько захіхікала. І при цьому хлопець нічим не виказав, що йому важко. А ось Артем… Коли він одного разу спробував її підняти, то навіть на ногах не встояв, заточився, і вони разом ледь не впали. І завершилося це докорами, ніби дівчина їсть занадто багато солодощів і не слідкує за вагою.

— Та пішов ти, Артемчику, на хутір метеликів ловити… — пробурмотіла Іра, підводячись на ліжку та взуваючи на ноги домашні капці.

Тепер перед очима яскравим вогником мерехтів Вадим. І вона йшла на цей вогник, бо їй було цікаво, і хвилююче, й інтригуюче. Неначе в дитинстві, коли маленька Іра експериментувала: а що ж буде, якщо торкнутися пальцем розжареної електричної лампочки?

— Я ще й попросила принести кота… Ото сміхота! — вона закрила обличчя долонею, але усмішка виразно просвічувала крізь пальці.

Дівчина оглянулася навколо. Кота поряд не було. Вона піднялася і тихо, навшпиньки, виглянула з кімнати. Вадим ще спав, відвернувшись обличчям до стіни. А в його ногах скрутився клубочком кіт Василь.

— От зрадник! — прошипіла Іра. — Мене покинув і перебрався до нього? Ну все, смачненького від мене не чекай!

Ранок видався наповненим клопотами. Баба Шура хвилювалася як ніколи. Після сніданку вона ретельно прасувала свій сценічний   костюм – вишиту сорочку, спідницю, фартух, пояс з китицями, навіть пишну квітчасту хустку. Все це було акуратно складене до сумки. Потім бабуся дістала з глибин своєї шафи старовинне намисто - масивне і досі гарне.

— Воно дісталося мені від моєї матері. Бережу, як зіницю ока. А дід твій був жаднюгою і ні одного намиста мені так і не придбав за все спільне життя, — з нотками жалю сказала вона онуці. — Отож, як будеш обирати чоловіка, то вибирай такого, щоб не скупий був.

Іра покосилася на Вадима, який саме проходив поряд. Цікаво, а він жадібний? Начебто ні, але хто-знає. Та й поки не перевіриш, бо в нього наразі нічого немає…

— Ба, а тебе дід на руках носив? — поцікавилася дівчина.

— Та ти що, він таке вважав нижче своєї гідності. Куди там! — бабця тяжко зітхнула. — А от в моєї подруги такий чоловік був, що й пожаліє, й роботу деяку за неї зробить. Сама бачила, як він її через калюжі переносив! Ох і заздрила я їй. А от я з твоїм дідом боролася. Було навіть раз, що з дому втекла.

— І що потім? — Іра затамувала подих в очікуванні бабусиної відповіді.

— Та що, приїхав забирати. Присмирнів після того трохи, — мовила баба Шура, одягаючи намисто. — Так що обирай того, хто тебе цінуватиме, інакше діла не буде.

— А як же ти обрала такого… діда?

— А хто його обирав? — роздратовано кинула бабця. — Точно не я. Тоді інші часи були. А зараз ти сама собі господиня, ніхто тебе змушувати не буде. Так що дивися уважно. Ось Артем себе з поганого боку показав, такий тобі точно не потрібен.

Кутовим зором дівчина знову побачила, як Вадим пройшов мимохідь.

— Цілком згодна, — відповіла вона, прослідкувавши поглядом за хлопцем.

Урочиста частина святкування призначалася на чотирнадцяту годину дня. До полудня бабуся ще встигла наварити вареників з сиром, а потім швидко зібралася і пішла до центру раніше за молодь.

Іра ж сьогодні збиралася особливо ретельно. Вона завчасно вимила своє довге волосся, і до обіду воно вже встигло висохнути. Потім дівчина акуратно зачесала його та зібрала в високий хвіст на маківці. На дні своєї сумочки вона знайшла косметику, яка вже тривалий час лежала без діла — пудреницю, тіні для очей, туш, трохи загуслу, але все ще придатну для використання, олівець для брів. Знайшовся навіть блиск для губ — блідо-рожевий і непристойно мерехтливий. А в одній з бокових кишень загубився маленький пробник парфумів з квітковими нотками. Одяглася Іра в свій найкращий одяг, який мала тут, у Гайовому, – кофтинку з пухнастим коміром, що щільно прилягала до тіла, улюблені джинси та коротку курточку-шкірянку. А на дні пакету з речами, який привезла мама, лежали ботильйони на товстих підборах, які дівчина і взула.

Коли вона вийшла зі своєї кімнати в такому вигляді, Вадим прасував свої штани. Він застиг, тримаючи праску у руці і ледве не пропалив дірку на тканині, та вчасно схаменувся. Іра, відчувши на собі вражений і не менш гарячий, ніж праска, погляд, крутнулася на підборах, усміхнулася і сказала:

— Збирайся швидше, я чекаю тебе на кухні.

По дорозі до центру села дівчина весь час говорила про якісь дрібниці, планувала шляхи відступу, якщо на них нападуть Сашкові посіпаки або невідомий, який штовхнув хлопця з потяга, розмірковувала, коли нарешті до них знову приїде слідчий Клопіткий. Наступного дня після того, як були знайдені обгорілі світлини, Іра знайшла мережу на пагорбі за городом, але так і не змогла зателефонувати слідчому. У неї банально закінчилися кошти на рахунку, а карток для його поповнення у місцевому магазині не було. Тепер доводилося чекати, коли ж Клопіткий сам завітає до Гайового.