Розділ 24
Коли Іра з Вадимом повернулися додому, то застали бабу Шуру в розлюченому стані.
— Уявляєте, якась зараза поперевертала мені в шафі мої баночки та настоянки! Ви не знаєте, хто б це міг бути?
Дівчина заглянула до кімнати бабусі і вкрай здивувалася. Біля поважної за віком, але ще міцної дерев’яної шафи був влаштований справжній гармидер. Вміст деяких банок розплився по підлозі брудними плямами, одна скляночка розбилася вщент, і дрібні, прозорі уламки скла блискучим розсипом лежали на килимі.
— Оце то так!.. Ба, ми повернулися по обіді, і все було нормально. Єдине, що мене здивувало — замок на дверях був незамкнений. Хіба ти не закривала його на ключ, коли йшла на репетицію?
— Та начебто закривала, — знітилася бабуся, — але хіба ж я можу бути впевненою в цьому зі своїм склерозом?
— Ми побули в хаті зовсім трохи і пішли до магазину. Будинок я сама зачинила. Я уявлення не маю, як так сталося, — дивувалася Іра, розводячи руками.
— Може, це кіт? І де він подівся, той халамадник? — бабця вже змітала віником на совок розбите скло.
— Ні, Василя точно не було. Він десь гуляти подався, — впевнено заявила дівчина. — Може, це у нас миші вже завелися?
— Хіба ж миші можуть такої шкоди наробити? Тут, щонайменше, зграя щурів орудувала, — лаялася баба Шура.
— А ви не припускаєте, що в хаті хтось був? — висловив свій здогад Вадим, протираючи ганчіркою мокру підлогу.
Бабуся переглянулася з онукою.
— Якщо сюди і забрався злодій, то що він шукав у мене в шафі? Я тут нічого цінного не тримаю.
— Ба, ну він же про це не міг знати! — вигукнула Іра. — Та годі вам уже про злодія. Коли ми прийшли додому, а це було годину назад, то все було на своїх місцях. Можливо, причина сама банальна — рухався перевантажений потяг, земля двиготіла, от і зсунулися баночки зі свого місця?
— Залізниця не так далеко, і ми чуємо, як їдуть потяги, буває, що й посуд торохтить, але щоб речі з полиць падали? Та ніколи такого не було, скільки тут живу! — бабця так розходилася, що аж хустка сповзла на лоба. — Перевірте краще, чи нічого не пропало.
Всі цінні речі: гроші, документи, кілька золотих каблучок та сережок — були на місці.
— Сьогодні просто детективний день! — дівчина розповіла бабі Шурі про знахідки на смітнику. А от про розбірки з Сашковими посіпаками завбачливо змовчала.
— Ох, не подобається мені це! Будьте обережніші! — наполягала бабуся. — На ніч двері не забувайте зсередини зачиняти. І все на замки: літню кухню, курятник, повітку… Треба б слідчому повідомити… От тільки з чого? Як зламався телефон ще весною, так і не ремонтується. Завтра запитаю в дівчат, як телефонного майстра викликати.
— Ба, не хвилюйся, завтра з мобільного зателефоную, — запевнила Іра. Вона знайшла серед своїх речей кілька прозорих файлів і гордо помістила туди «речові докази» з обгорілих світлин та шматків шкіри. Вадим тільки крадькома посміхався, спостерігаючи за «детективкою».
За вечерею хлопець знову заїкнувся про пошук роботи. Дівчина згадала дядю Толю з його гарбузовим полем. Бабця, яка перебувала в препоганому настрої, нагримала на обох:
— Дивіться які роботящі! Завтра влаштую вам роботу! Треба прибрати ділянку, засаджену соняшником, на моєму городі. Зрізаєте голівки, вибиваєте насіння, якщо буде вітер – провіваєте його, стебла соняшника зносите на купу. Все! Щоб було зроблено, і без заперечень.
Іра тільки тяжко зітхнула і з докором поглянула на Вадима. Оце нарвалися! Але наприкінці дня енергія дівчини ще не до кінця вичерпалася. Тож, коли засмучена бабуся рано пішла спати, вона почала збиратися надвір: одягнула курточку, а на голову начепила переносного ліхтарика.
— Ти це куди зібралася проти ночі? — запитав хлопець, уважно споглядаючи за її зборами.
— Як куди? Перевіряти свою гіпотезу, — буркнула дівчина, взуваючи кросівки.
— Яку ще гіпотезу?
— Я хочу вислідити, хто в нас за городами сміття викидає. Якщо людина зробила це раз, то зробить і повторно. А те, що це неподобство вночі відбувається, і їжаку зрозуміло. А якщо той, хто тебе з поїзда штовхнув, прийде сміття викидати?
— Іро, тобі не здається, що це по дитячому? Ну сама подумай, які шанси таким чином зловити злочинця? Ну-льо-ві, — розвів руками Вадим. — Краще не дуркуй, а йди відпочивати.
— І все ж я хочу спробувати. А ти або зі мною, або не заважай мені! — тут Іра проявила свою впертість. Вона посмикала ногою, перевіряючи, чи добре сидить взуття, а тоді відчинила двері та розчинилася в темряві осінньої ночі.
Хлопець лайнувся, ухопив плед з дивану, узувся, стягнув курточку з вішака та подався слідом.
Дівчина десь з годину просиділа на спостережному пункті за кущами побіля стихійного смітника. Вадим наносив купу сухого бур’яну та застелив його пледом, аби було зручно сидіти. Навколо не було ні душі. Десь далеко гавкали собаки, перекликалися моторошними голосами нічні птахи. Холодними вогнями миготіли далекі зорі, що щедро всипали темне, як бездонне провалля, небо… Іра відчувала легку досаду, що її грандіозний план терпів повний крах. Ніхто не мав бажання тієї ночі під прикриттям темряви виносити сміття. Тільки кілька підлітків швидким кроком пройшли стежиною, голосно обговорюючи дискотеку з живою музикою, яка мала відбутися в суботу ввечері як завершальний акорд святкування Дня села.