Розділ 21

Розділ 21

Вадим вперше бачив хлопців, які вийшли із гущавини. Напевно, там була протоптана стежка для любителів тренувань на свіжому повітрі. Прорахувати їх наміри можна було тільки в теорії, тому він вирішив дипломатично відступити.

— Хлопці, це ваша галявина? Тоді не буду заважати.

Вадим розвернувся, аби піти, але здоров’як знову гукнув до нього:

— А ти що тут забув?

— Та ось поцікавився вашою перекладиною. Але якщо ви мали свої плани, то я собі піду.

— Куди ти підеш? Постривай-но. Треба з’ясувати, хто ти такий. А то ходять тут всілякі бовдури. І де ви тільки беретеся?

Вадим невдоволено повів бровою. Бовдур? Його відкрито провокують?

— Хлопці, перепрошую якщо зайшов на вашу територію. Але ви явно хамите. Я вас ніяким чином не чіпав.

В розмову вступив невисокий молодик. Він ляснув кремеза по передпліччю і сказав:

— Здається, я знаю, що це за опудало! Це Ірки Голубки новий хлопець. Пам’ятаєш, Саня вчора розповідав? Ну той слабак, що в рукоборстві йому програв.

Здоровань задоволено загиготів:

— Ірка ж гарна дівка, а вибирає вічно якесь непорозуміння. А он, до речі, і вона йде.

Вадим мовчки спостерігав за цією дурнуватою провокацією і розумів, куди вітер хилить. Він уважно оглядав опонентів, підмічаючи їх сильні та слабкі місця. Насмішки щодо себе він міг пропустити повз вуха, але згадка про дівчину йому сильно не сподобалася. Хлопець обернувся і дійсно побачив Іру, яка йшла через город до хащів і щось тримала рукою, притиснувши до себе. Вплутувати її у розбірки з нахабними місцевими йому зовсім не хотілося.

Вадим, нічого не відповівши підбурювачам, знову розвернувся, щоб піти. Але важка рука гаївського Геркулеса лягла йому на плече і смикнула на себе.

— Ти куди, слабак? Хочеш драла дати?

Перед очима Вадима пролетів несподіваний спогад: як його різко та неочікувано шарпнули за ремінець сумки у тамбурі електрички, а потім штовхнули у відчинені двері на залізничний насип… Вдруге так з собою поводитися він не дасть. Хлопець миттєво ухопив лівою рукою долоню надміру настирного кремеза та притиснув її до свого плеча. Потім він, злегка пригнувшись, зробив крок вправо і, напівобернувшись, завдав різкого удару ліктем в м’який живіт супротивника. Той відразу зігнувся навпіл від різкого болю та нестачі повітря. Вадим добив його, поціливши коліном у перекошене обличчя. Після цього здоровило, хоч якими габаритами володів, але впав навкарачки в бур’яни.

Його супутник, шокований побаченим, не на жарт розлютився. Очевидно, що норов він мав шалений і загорався від однієї іскри. Тому невисокий провокатор просто мчав на Вадима, виставивши вперед кулак. Хлопець зоставався на місці, поки нападник не наблизився на достатню відстань. Тоді Вадим підошвою свого кросівка поцілив йому в колінну чашечку. Той дико закричав, але інерція розгону несла його далі. Молодик кілька разів перекинувся і опинився в кущах.

Ситуація, що склалася, розвивалася зі швидкістю світла. На галявину вибігла Іра, яка помітила бійку. До себе вона тулила пригоршню стиглих осінніх груш.

— Що тут відбувається? — злякано закричала вона, ставши поряд з Вадимом і розглядаючи повалених ним супротивників. Тим часом хлопець помітив, що здоров’яга почав помалу оговтуватися. Він підводився, хитаючи головою, немов п’яний слон. Вадим одним рухом рухи відштовхнув дівчину собі за спину і приготувався відбивати його нову атаку. Але кількісна перевага різко зросла не на його користь. Із гущавини з криками «Наших б’ють!» несподівано виринули ще троє місцевих місцевих парубків. У одного з них в руках виявився шматок залізної труби.

Вадим зрозумів, що пахне смаженим. Якби він був ще сам, то, можливо, намагався б впоратися з новим викликом, але позаду стояла Іра. Дівчина не розгубилася і з вереском почала кидатися в нападників м’якими грушами, кілька разів прицільно влучивши. Це розлютило їх ще більше. Вадим ухопив її за руку і потягнув за собою:

— Тікаємо!

Вони помчали через город, наскільки вистачало духу. Троє молодиків бігли слідом, але, на щастя втікачів, вони виявилися нетверезими, тож відстань між ними хоча б не скорочувалася. Потім із хащів, похитуючись, вибрався кремез, і замикав процесію парубок з пошкодженим коліном. Він не біг, а повільно шкандибав, тягнучи за собою поранену ногу.

А Вадим з Ірою, між тим, проносилися вже поміж вуликами, старанно петляючи поміж ними. Один з переслідувачів, який, очевидно, володів найкращими біговими якостями, теж вже досяг пасіки. Він зачепив рукою один з вуликів, трохи змістивши його, а потім перечепився ногою через цеглину, яка, наче ненароком, лежала прихована в траві. Молодик простягся на землі, а коли підвівся, над ним уже гуділи бджоли. Його товариші якраз підбігли до пасіки та намагалися підняти горопаху. Але вони не врахували тяжкого запаху спиртного, який огортав їх важким шлейфом. Це вкрай роздратувало й без того розбурханих бджіл.

Вадим на ходу обернувся, коли далеко за спиною почув відбірну лайку. Здається, переслідувачі самі стали переслідуваними і тікали назад до гущавини, навсібіч розмахуючи руками. Перші двоє нападників, укладені хлопцем, дошкутильгали до пасіки, але зупинилися метрів за десять до неї, а потім подалися назад. Вадим з полегшенням зітхнув. Схоже, небезпека минула.