Розділ 2

                                                                        Розділ 2 

Бабуся, одягнена в сіру пухнасту «кохту» та похмура Іра ледве не бігли лікарняним коридором, намагаючись поспіти за слідчим Клопітким. Поки вони їхали до райцентру, той встиг докладно розпитати їх, хто вони такі, що дівчина робить в Гайовому, коли і чим приїхала до села. Баба Шура розхвилювалася, чи не був цей знайдений чоловік кимось із рідні. 

Біля палати вже чекали міліціянт у формі та двоє понятих — медсестри лікарні. 

— Прошу, — змахнув рукою слідчий, вказуючи на палату. 

Іра взяла бабусю під руку і завела її в палату. 

— Чи впізнаєте ви когось з цих чоловіків? 

Жертва була одна, але її потрібно було впізнати з трьох. Дівчина спочатку здивувалася, та потім пригадала, що бачила таке в кіно. На лікарняних ліжках сиділи троє молодих чоловіків, в дечому схожих між собою. На вигляд їм було від 22 до 25 років. Іра одразу зрозуміла, хто з них був постраждалим. Його ліжком очевидно користувалися нещодавно, а рану на голові прикривала марлева серветка, закріплена бинтом. «А він нічогенький такий, гарненький, — зловила себе на думці дівчина, розглядаючи пораненого. — Оце влип хлопчик. Одне не зрозуміло тільки: звідки в нього адреса моєї бабці?» 

— Громадянко Сташевська, — звернувся слідчий до баби Шури, — чи впізнаєте ви когось з цих чоловіків? 

Бабуся зіщурилася, довго приглядалася, але заперечливо похитала головою: 

— Ні, синку, ніколи не бачила цих парубків. Жодного. 

— Ви впевнені? 

— Повністю. 

— А ви, громадянко Голуб, що скажете? Чи знаєте ви когось з цих молодих людей? 

— Ні, не знаю. Вперше бачу, — заперечливо похитала головою дівчина. 

— І навіть нікого не нагадують? 

— Абсолютно, — здвигнула плечима Іра. 

— Добре, зрозуміло, — слідчий Клопіткий покрутив у руках кулькову ручку. — Зачекайте, будь ласка, в коридорі. Поставите підписи під протоколом. 

   Дівчина з бабусею присіли на лікарняну лавочку. Чекали довго. 

— І що вони там тягнуть? — невдоволено буркнула Іра. 

— Потерпи вже трішечки, потерпи, — баба Шура заспокійливо поплескала онучку по коліну. 

Нарешті слідчий вийшов до них і простягнув пластиковий планшет з прикріпленими документами, де потрібно було розписатися. 

— Ми вільні, синку? — спитала бабця. — Їй Богу, ну ми ж не злочинниці якісь. Я хоч і стара вже, але розум ясний маю, і пам'ять ще не підводила. Ну не знаю я того хлопчика, не знаю. 

— Я вірю вам, вірю. Не хвилюйтеся, бабусю. Будемо ще перевіряти. Ви вільні, — сказав слідчий і закрив планшет. 

— Правда? — баба Шура підвелася, розправивши вузлуватими руками свою спідницю. — Тоді ми підемо. 

Слідом за нею підвелася й Іра. Вона похмуро глянула на Клопіткого і зашурхотіла бахілами по коридору стаціонару. 

Раптово слідчий, немов щось пригадавши, гукнув бабусю з внучкою: 

— Зачекайте! Маю до вас ще питання! 

Бабуся розвернулася: 

— Ти щось сказав, синку? 

Клопіткий підійшов ближче: 

— Розумієте, ви наразі найважливіша ниточка, яка в нас є, аби встановити особу потерпілого, а разом з цим і впіймати зловмисників, які чинять розбій в потягах. Мушу зазначити, що це вже не перший випадок за останні місяці. Тому маю до вас особисте прохання. 

— Говоріть. 

— Чи не могли б ви прихистити цього бідолаху на деякий час? Його незабаром виписують, а податися хлопцю нікуди. Можливо, в спокійній обстановці він зможе пригадати, чому їхав до вас тією злополучною електричкою. 

Ірі ця ідея дуже не сподобалося. Це ж що виходить? Її відправили в село заспокоювати нервову систему, відпочити і відновитися, а тепер в затишному домі її бабусі може з'явитися якийсь невідомий, який порушить увесь уклад життя? Навіщо це потрібно?! 

— Ні! Ми не можемо цього зробити! — швидко випалила вона, помітивши, що баба Шура відкрила рота, аби щось сказати. 

— Пам'ятайте, що у ваших інтересах, аби слідство швидше завершилося, — зауважив слідчий. 

— Ох, навіть не знаю, що вам відповісти... Мені так шкода того хлопчика, — зі щирим співчуттям сказала бабця. 

— Ба! — обурилася Іра. — Навіщо він нам? А якщо цей постраждалий якийсь... заразний? 

— Осмілюся розкрити вам медичну таємницю. Крім фізичних травм, завданих падінням на залізничний насип, згідно з аналізами, цей молодий чоловік повністю здоровий. Небезпечні інфекційні хвороби відсутні, — терпляче, слово за словом, пояснив Клопіткий. 

— Добре, Ірочко, вгомонися вже. Не став дурних питань, — баба Шура погладила її по руці. — Візьмемо хлопчину, відгодуємо, підлікуємо. Йому, бідолашному, немає зараз куди йти. 

— А якщо він небезпечний злочинець? — не здавалася дівчина. 

— В першу чергу він жертва злочину. Його обікрали та виштовхнули з поїзда. Повірте моєму досвіду, на злочинця цей громадянин не схожий.