Розділ 1

                                                                                      Розділ 1 

— Ірочко, вставай, вже пізня година. Йди снідати! 

Іра відкрила очі, примружилася від яскравого сонця, що било у вікно, неохоче подивилася навколо. Де це вона? Ох, та в бабці Шури, звісно. Де ж іще будуть такі допотопні меблі? Але вставати не хотілося. І не тому, що дівчина не виспалася, а тому, що вона не розуміла, навіщо їй це. Навіщо вона взагалі прокинулася, якщо в чорному проваллі, яке називалося сном, їй було так добре? Але довелося підійматися. Її бабуся все одно кого завгодно підніме. 

Іра відкинула ковдру та неохоче спустила ноги на прохолодну дерев'яну долівку. Вона глянула на стрункі ноги і гірко посміхнулася. На неголених пару тижнів литках помітно проступило волосся, одна нога була одягнена в шкарпетку, інша — ні. І де та шкарпетка поділася? Вчора вона зовсім не мала сил, аби її відшукати. Тим часом дівчина злегка зіщулилася. Який місяць на календарі? Отож, вересень. Стає холодніше. З важким зітханням Іра таки підвелася з ліжка, зняла зі стільця кинуті абияк спортивні штани та натягнула їх. Ну от і все, неголені ноги прикриті, а отже проблеми немає. 

— Ірочко, я двічі гріти не буду, — знову погукала бабуся. 

— Іду вже, іду, — невдоволено буркнула дівчина. 

Вона вийшла на кухню, де поралася бабця, але за стіл не сіла, а, кинувши звичне «Доброго ранку», подалася на вулицю, до старого дощаного туалету. Вилаявшись під носа, Іра викинула звідти старий стілець з проламаним сидінням, а через хвилину повернула його назад. Дівчина зупинилася серед двору і поглянула навколо. Сонце, яке світило яскраво, але вже не смажило так, як влітку. Тонкі павутинки, розметані в траві та поміж листям. І тиша, така незвична після міста тиша, яка заполонила навколишній простір. Зовсім інший світ. Зовсім інший вимір. Вона тут сама зі своєю бабусею, можна сказати, сам на сам із собою. До неї підійшов великий, добре вгодований рудий з білими плямами кіт Василь та м'яко, з муркотінням, потерся об ноги. 

— Ти мій антидепресант, — погладила кота Іра, занурившись пальцями в теплу пухнасту шубу. 

Вона зітхнула. Навколо краса, але все одно осінь. А осінь дівчина не любила. Восени починалося навчання в школі, а потім в технікумі. І саме восени сталося найбільше розчарування в її житті. 

Іра неохоче попленталася до хати. Зараз бабуся буде умовляти їсти, а апетит був ну зовсім відсутній. Та й взагалі нічого не хотілося. 

На сніданок був гороховий суп і яєшня. Смажені яйця дівчина ще якось через силу з'їла, а від супу відмовилася. Як не дивно, бабця й не змушувала. 

— Ірочко, ти б хоч розчесалася. Себе занехаювати так не можна, — баба Щура налила чашку компоту і хитро підсунула її онучці. 

— Ба, хто мене тут бачить? Кому я треба? — відмахнулася Іра. 

— А уявляєш, зараз твоя доля тебе зустріне, а ти нечесана? 

Дівчина гірко посміхнулася. 

— Ба, ну яка доля? В цьому забитому селі? Якщо навіть у місті мені не пощастило... То про що мова? 

— Це ніколи не можна передбачити, — впевнено заявила бабця. — Вище носа. Женихів багато, на одному недолугому шмаркачеві світ клином не зійшовся. А розчешися ти хоча б тому, щоб на пошту з'їздити. Я тобі дам книжечку, за світло заплатиш. 

— Добре, давай свою книжку, — Іра в'яло піднялася зі стільця і пішла до старенького трюмо. Вона недбало, більше для виду кілька разів провела гребінцем по довгому темному волоссю, а потім зв'язала його гумкою на потилиці. Дівчина покривилася своєму відображенню у дзеркалі, розвернулася і побрела до бабці. Через кілька хвилин вона вже їхала на велосипеді по звивистій сільській вулиці. Тіло швидко пригадало забуту навичку їзди на цьому транспортному засобі. 

І все було б добре, якби не довелося проминати один двір. Подвір'я, де жили дід та баба Артема, і де перед парканом розмістилася лавка, оповита плющем. Скільки ж спогадів було з нею пов'язано! А тепер вони були понівечені, безжально розтоптані... 

З Артемом Іра познайомилася тут, у Гайовому. Вона приїздила влітку до баби Шури, він — до своїх. У дитинстві вони належали до різних компаній, а в юнацькому віці потрапили в одну. Тоді дівчина й дізналася, що Артем також з її міста. Одного разу він запропонував сходити в кіно. І закрутилося. 

В цьому році Іра закінчила технікум, підшукувала роботу та планувала вступити заочно до університету. Але відносини з хлопцем різко зіпсувалися. А потім Артем кинув її, ошарашивши фразою: «Ти мені не підходиш». Як потім виявилося, він знайшов собі іншу, не то співачку, не то танцівницю. 

Цей удар Іра сприйняла тяжко. Вона впала в депресивний стан, ігноруючи все те, що їй раніше подобалося, припинила слідкувати за собою, зустрічатися з друзями і взагалі радіти життю. Дівчина могла цілий день просидіти перед вікном, чим дуже лякала матір. З часом стало ще гірше, бо Іра просто не хотіла вставати зранку з ліжка і говорила, що не бачить в цьому сенсу. 

Мати хотіла вже запровадити доньку в психіатричну лікарню, але нагодилася баба Шура. Вона вирішила, що забере Іру в село. 

— Нехай поживе трохи у мене. Гарно, спокійно і безпечно. Я її точно вилікую від тої депруси. 

— Депресії, — поправила бабцю Ірина мати. 

Так дівчина опинилася в Гайовому. Бабцю свою вона любила, вважаючи єдиною адекватною людиною у своїй родині. Але поки що Іра перебувала в апатичному стані, відчуваючи стабільну байдужість до всього.