Пролог

                                                                                       Пролог

Дівчата знову засміялися, з інтересом поглядаючи вбік чорнявого засмаглого хлопця, що розташувався на боковому сидінні вагона приміської електрички. Надто вже дивно він виглядав на фоні обшарпаних сидінь та запиленого вікна потягу, контрастуючи з навколишнім антуражем. У вагоні знаходилася юрба студентів, які їхали на вихідні додому, з десяток бабусь з важкими, набитими невідомо чим, торбами, та кілька жінок з малими дітьми, які шастали туди-сюди вздовж по вузькому проходу, човгаючи та зачіпаючи ногами речі, розміщені на підлозі.

І був цей хлопець. Він ніби зійшов зі сторінок модного журналу: гожий, одягнений в чистий, якісний одяг, огорнутий невагомою хмарою аромату дорогого парфуму. На зап'ястку правої руки виблискував примітний годинник. Біля себе хлопець тримав чорну шкіряну сумку, наповнену документами, а на столик перед собою він поклав мобільного телефона. Мобільники тільки нещодавно увійшли до широкого вжитку, і не всі ще могли похвалитися ними, тим більше моделлю з кольоровим дисплеєм. Крім цього, він тримав у руках цифровий фотоапарат і уважно переглядав фото на ньому, методично клацаючи перемикачем. Як не намагалися дівчата привернути його увагу, хлопець майже не реагував, зосередившись на перегляді електронних знімків.

Нарешті об'єкт пильної уваги студенток перервав своє заняття, потягнувся та звернувся до бабці, яка сиділа навпроти нього:

— Підкажіть, будь ласка, яка наступна зупинка?

— Піщаний кар'єр, а потім Гайове.

— Дякую.

Потяг почав гальмувати, створюючи при цьому неприємний звук тертя по металу. Якась поодинока пасажирка пробиралася коридором, тримаючи в обох руках по важкій сумці. Зупинка тривала недовго, незабаром знову залунало звичне «ту-ду-х, ту-ду-х». Хлопець зібрав свої речі, одягнув сумку на плече та завчасно попрямував до виходу з вагону.

В тамбурі якраз затягувалися цигарками двоє молодих чоловіків непримітної зовнішності. Двері до вагону були відчинені, і за ними мелькотіли дерева, стовпи, поодинокі будівлі. Але надворі швидко сутеніло, тому ці об'єкти вже було складно розрізнити.

— А це що за перець тут намалювався? — пробурмотів один з чоловіків. Від нього війнуло перегаром та масним запахом мазуту.

— Перепрошую? — обернувся хлопець.

Все сталося надто швидко. Мить, за яку пролетіло все його життя. Один з чоловіків різко смикнув за шлейку шкіряної сумки, а потім штовхнув пасажира, який викликав його несхвалення, у напрямку відчинених дверей тамбуру.

— Віталік, ти що твориш!

Це було останнє, що почув хлопець в дорогому одязі перед тим, як випасти з потягу. А потім був сильний удар об насип зі щебеню. Його тіло покотилося вниз від залізничного насипу, а свідомість поринула у непроглядну темряву.