Життя мертвих знаходиться в пам'яті живих. Драко повільно крокує серед могил до фамільного склепу, де спочивала Асторія. Роуз йде позаду. Вона не може відійти від шоку, що все її життя –це штучно створена брехня. І навіщо з нею так вчинили? Невже не було іншого виходу? Чому саме вона той козел відпущення? На обличчі злоба, в очах розпач, в серце лава, а в душі зима, бо її сонце вбили. Не було виходу? А як же вислів, що вихід є завжди.
— Вибач, тату, але я не можу. Я вважала її своєю матір'ю, а вона мене своєю іграшкою. — дівчина зупиняється на півдорозі. Ноги її не слухаються. Вона не може наказати їм рухатися.
— Це твій вибір! Ми зробили свій й не шкодуємо про це. Асторія дала нам з тобою відчути, що таке сім'я, тому я зі свого боку їй вдячний. — промовив Драко, заходячи до вічної усипальні тих, чиє життя закінчилося за цими дверима, але продовжується тут.
—Я так за тобою скучив, люба. — Мелфой цілує невеличку надгробну плиту й торкається своїми блідими руками імені тієї, яка навчила його любити.
— Як думаєш вона пробачила мені? — Гаррі стояв неподалік, боячись порушити мертву тишу. Цілих 15 років його совість не давала спокійно спати. Вона лукаво шепотіла, що він вбивця, підштовхуючи до краю прірви, щоб він відчув те, що відчувала тоді Асторія. Але насправді вона не відчувала болю. Лише полегшення.
— Не звинувачуй себе у цьому, Поттере. То був її вибір, а ти лише зробив свій. Зараз я усвідомлюю, що вона вчинила правильно. Я би також хотів бути таким сміливим, але мене тримають на цьому світі мої діти. Окрім мене про них ніхто не подбає. Асторія зробила з мене крайнього. Навіть не спитала чого хотів я. А я завжди хотів лише її. — сказав Драко, начаклувавши дві білих лілії.
—Стривай ти сказав діти? Хіба у тебе не один син? — здивовано спитав Поттер.
— Крім Скорпіуса у мене є ще дочка, яка повинна стати мені чужою. — заявив Мелфой.
— Що це значить? Ти говориш якимось загадками. Тепер я вважаю себе ще більшою тварюкою бо відібрав життя у матері двох дітей. — Гаррі намагається втихомирити свою совість, але вона, як та божевільна кричить йому у спину, пробиваючи її словами.
—Герміона, помираючи довірила своє дитя Асторії. Ви всі ці роки думали, що дівчинка мертва, але вона була дуже близько. Пробач мав раніше розповісти, але ти не йшов на контакт, бо думаєш, що завинив. Звісно, що це так. Проте ти врятував набагато більше людей, ніж вбив. — Драко просить Гаррі йти за ним. Роуз стоїть на тому ж місці, боячись поворухнутися. Все її тіло скував страх та відчай, а в серце заповзла злість та заздрість, бо те, що вона вважала родиною виявилося ілюзією.
— Подивися на неї. Що ти бачиш? — поставив питання Драко.
— У неї його очі і така ж сонячна кров. Вона дитина сонця, яким був для нас всіх Рон. — стиха відказав Поттер.
— Покажи їй той світ, котрому вона належить. — Драко підходить до дочки, цілує її в лоба й міцно обіймає. Він прощається з нею як з дочкою, щоб познайомитися як з невісткою.
—Я ніколи не забуду того, що ти для мене зробив. — Роуз сумно посміхається й подає свою руку Гаррі.
Вони трансгресують, залишаючи Драко лише спогади, які до самого кінця його життя грітимуть душу та серце. Він заплющує очі й бачить Асторію, яка стала янголом. Її крила невидимі для людського ока, але він відчуває як вони ніжно обіймають його. А потім він прокидається в своєму ліжку. Вона приходила в його сон, щоб пробачити. Більше немає між ними образ. Лише кохання! Кохання довжиною в ціле життя.
— Найбільше мені шкода, що я не став боротися за нас, в той час як ти ніколи не здавалася. — каже Мелфой, стоячи біля прочиненого вікна з надією, що вітер передасть його слова Асторії. І нехай смерть розлучила їх, але доки живі їхні душі кохання як і спогади житимуть. Вона житиме в його серці та голові доки вони знову не зустрінуться. Коли для нього настане захід сонця для неї, то буде його схід. Але то вже інша історія...
Відредаговано: 09.12.2023