Розділ 29 Вмирають тільки за те, заради чого варто жити

— Асторіє, я ж тобі казала, що вона навіжена та цю дитину повісять на тебе. Вона з самого початку не планувала бути матір'ю. Такі люди не знають, що таке відповідальність. — буркає Ґрінґрас-старша. 

— Дафно, слова вже зайві. Залиш її у спокої. Це був її вибір. І не тобі чи мені судити. — Асторія не має на меті образити сестру, але пам'ять про Герміону вона спаскудити не дасть. До того ж ця дівчина,  яку безжально зламав світ та кохання довірила їй найдорожче. Довірила ту, яку 9 місяців носила під серцем. Довірила все, що мала ‒ свою надію. 

— Ти така правильна. А як тебе не стане хто буде доглядати за цим крикливим дівчиськом? Вона  всім своїм маленьким тільцем відчуває, що мама її покинула. — Ґрінґрас  не може зрозуміти такого підлого вчинку по відношенню до безневинної дитини. Вона не може збагнути як можна було спокійно померти, знаючи, що залишаєш своє дитя на роздоріжжі. Доля й так з самого її народження не була до Роуз прихильною, а тут ще й мати виявилася звичайнісінькою слабачкою. Таким жінкам дійсно не варто ставати матерями. Причому ніколи. Але ж батьків не вибирають! 

— Не хвилюйся, я не буду просити тебе дбати про моїх дітей, сестро. — обриває Асторія, стараючись не дивитися Дафні у вічі, бо вона боїться здатися тій слабкою, боїться, що не зможе знайти вихід й вберегти своїх дітей. 

— Відколи це Роуз  стала твоєю твоєю дочкою цікаво дізнатися? — з долею осуду в голосі спитала білява.

— Відтепер я мати цієї дівчинки. Я дала непорушну клятву Герміоні. І дотримаю слова чого б мені це не коштувало. — Асторія твердо вирішила самотужки нести чужий хрест. Більше її не хвилює, що подумають інші. Віднині вона не боїться, бо вільна. 

— Ще скажи, що Мелфой буде малій за тата? — Дафна починає сміятися, не усвідомлюючи, що зараз це зовсім недоречно, що над смертю не можна насміхатися, бо ніхто не знає, хто буде наступним. 

— Драко її полюбить. — виважено й спокійно каже дівчина.

— Ти точно дурна! Твоя ненормальна Ґрейнджер заразила тебе тупістю. — Ґрінґрас намагається достукатися до здорового глузду сестри, щоб та отямилася й перестала бути такою простодушною, тому що цей тягар, яким вона обвішалася не дасть їй спокою навіть в могилі. 

***

Гаррі сидів на ґанку  та рахував ворон  високо в небі. Вони несли на своїх крилах смерть. Їх гидке каркання блукало десь всередині його душі, яка відчайдушно билася в конвульсіях. Він втомився втрачати тих, кого любить. Самогубство Герміони стало останньою краплею. Хлопець не міг стримуватися. Біль наживо роздирала його плоть міліметр за міліметром. Він починає бути схожим на психа.  Уявляє себе супер-героєм, який з непідробною насолодою чіпляється Кістлявій в горлянку, а потім відриває їй голову. Якесь люте задоволення відчуває Поттер, коли думає про це. Мабуть, він точно схибнувся. Дійсно?! А може він таким й був просто ніхто не помічав? Не помічали чи робили вигляд? Та, яка різниця?! Все одно у смерті на всіх свої плани. Їй чуже те відчуття втрати, котре він сміливо душить в собі кожнісінького ранку, здригаючись від холоду, болю та сорому. Так, йому соромно! Але не перед іншими, а перед собою, тому що він слабкий й нічого не може вдіяти, коли Бліда забирає дорогих для нього людей. 

— Як ти, Гаррі? — запитує Джіні й присідає поруч. Їй також несамовито пече в грудях. 

— Тримаюся як можу. Але відчуття того, що я безсилий вбиває. Я нічого не можу змінити, якби би сильно не хотів. —  зараз йому хочеться кричати. Просто кричати в порожнечу, котра взяла його обпечену душу в полон. 

— Що йому тут треба? — руда очам своїм не вірить, коли бачить на горизонті Снейпа з якоюсь жінкою в червоній мантії. На її обличчі видніється маска. Не з хорошими намірами вони прийшли. Серце передчуває біду. 

— Джині, йди в дім. — просить Гаррі, подумки рахуючи зроблені небажаними гостями кроки. 

— Я залишуся з тобою. — Візлі бере його за руку й міцно стискає в своїй.

—  Поттере, не дивися так зверхньо. —  Снейп добре знав, що характером Гаррі пішов не у матір. Він взяв від неї лише очі. Ті очі, котрі Северус не може забути й досі. 

—  Ми не зашкодимо тобі Гаррі. —  Асторія зриває з обличчя маску й наступає на неї. Тепер їй немає чого ховатися від світу й від себе самої. Все майже скінчено, адже так?! 

—  Асторіє, що відбувається? Чому ти з ним? —  недовірливо запитує Поттер. 

—  Гаррі, Северус єдиний кому я можу довіряти. Вислухай нас й ти зрозумієш, що я не брешу. —  Мелфой намагається вгамувати свій внутрішній страх, бо нарешті розуміє, що її життя добігає кінця й назад вороття немає. 

—  Як тобі можна вірити? Ти знала, що задумала Герміона й не зупинила її. Ти просто стояла й дивилася як вона помирає. —  Візлі починає плакати. Їй бракує слів, щоб описати це "вдаване" милосердя з боку Асторії.

—  Нехай ця дівка замовкне хоч на хвильку. Ми прийшли сюди не для того, щоб вислуховувати чергову  порцію ниття. Темний Лорд вже близько. Він вичікує моменту, щоб напасти, Поттере. І йому байдуже, що ти не в змозі йому зараз протистояти. —  в Северусі починають боротися  два світи. З одного боку йому не шкода Гаррі, бо він нічим не кращий того Джеймса. Такий же пихатий та зарозумілий. Але з іншого, він неподільна частинка Лілі, жінки, яку він кохав, кохає та буде кохати завжди. 

—  Гаррі, Темний Лорд дійсно йде, щоб тебе вбити. Але я прийшла, щоб допомогти тобі його здолати. —  впевнено промовляє Асторія. 

—  Що за маячня? Яким чином ти допоможеш? Ти дружина вірного песика Сама Знаєш Кого. —  руда не вірить цим солодким брехням, бо ті, хто носять прізвище Мелфой не можуть бути ніким іншим, окрім закінчених моральних виродків. 

—  Асторіє, я не розумію, чому ти в це лізеш? —   Поттера починає нудити від наївності Асторії. Вона живе в своєму примарному світі, де щоразу перевтілюється на матір Терезу, бо її душа потерпає від душевних мук, якщо вона бездіє.