Розділ 28 Я за тобою в небо

Кажуть весілля, то найпрекрасніший день в житті кожної дівчини. Але для Герміони весілля з Віктором уособлює похорон, бо вона хоронить себе заживо, розуміючи, що ніколи не покохає його. Він їй не любий, не милий. Не лежить до нього душа, не видніється на устах тієї щасливої посмішки ,коли ти до нестями закохана й не можеш відвести від коханого очей.  Звичайно вона б могла спробувати його полюбити, проте єдиним коханням для неї на віки вічні залишиться лише Рональд. А на шлюб з Крумом погодилася від безвиході. Погодилася заради дочки. Заради чи через?! Байдуже. Запізно відступати. 

— Чому така похмура, Герміоно? — запитала Флер, чіпляючи їй у волосся золотавий гребінь з червоним камінням. 

— Просто не виспалася. — збрехала дівчина. Менше всього їй хотілося щось комусь пояснювати. Все одно ніхто не зрозуміє її. А вона хоч намагалася?! 

— Ти можеш не прикидатися. По тобі видно, що ти не хочеш цього весілля. Навіщо ж тоді погодилася? — сердито буркнула білявка. 

— Я не маю права на щастя. Відтепер на мені лежить відповідальність за дочку. — відповіла Герміона зажуреним голосом. 

— Якщо вирішила дбати про свою дитину, то не скигли. Виходь заміж і їдь звідси. — вигукнула Флер обурено. 

— Ти права. — сказала Ґрейнджер, як відрізала. 

— Флер, не діставай її. — Джинні, як той привид з'явилася несподівано. Вона прекрасно розуміла  почуття, переживання та страхи Герміони. Однак, якщо вона впустить в своє поранене серце іншого чоловіка, то можливо знову буде щасливою. 

— Допоможи їй одягнутися. — крикнула своїм писклявим голосом дружина Білла. А потім незадоволено грюкнула дверима, бо ниття Герміони їй вже остогидло. 

— Не зважай на слова цієї тупоголової ляльки. Там замість мізків купа сміття. — засміялася Джинні. 

— Ти не злишся? — стурбовано запитала Герміона. 

— Я думаю, що це правильне рішення. — ствердно кивнула Візлі. 

— Але я виходжу за іншого. Невже тобі не боляче це чути? — перелякано запитала Герміона, дивлячись на своє відображення в дзеркалі, котре хотілося розбити якоюсь кувалдою. Несила була на себе дивитися. Вона  нещасна вдова, але замість чорної траурної сукні вона вбрана у біле, наче хтось познущався так. Наче всі поглумилися над її коханням, наче всі зробили вигляд, що Рональда  ніколи й не існувало. Але ти ж сама це дозволила! Це лише твій вибір. Ти сама погодилася стати нареченою вдруге. І не прикривайся дочкою, тому що вона не винна, що матір дурнувата. 

— Мій біль завжди зі мною. Отут, в серці. Але я вважаю, що щастя, то для живих, а спокій для мертвих. — тремтячим голосом промовляє руда. 

— Мені також болить. Я зрадила Рона. — Герміона наважується сказати це в голос. 

— Не смій так думати. Бути щасливою не підло. — Джинні намагається не плакати. Переконує себе у тому що зіпсує макіяж, але на очах все одно видніються сльози. То вона, певно, від радості?! 

— Моя дочка цілком  права. Ти заслуговуєш на щастя. — Місіс Візлі підходить до Герміони, кладе свою руку їй на плече, ніби заспокоєю, ніби дає зрозуміти, що не тримає на неї зла, що не засуджує. 

— Якби не я, то Рон.... — Герміона не може підібрати слів, щоб закінчити речення, бо біль намертво скував голосові зв'язки. 

— З тобою мій син навчився любити, тому ні про що не шкодуй. Просто для нього земне життя закінчилося, а для тебе повинно продовжуватися. — Місіс Візлі каже ці слова з глибоким розумінням й усвідомленням того, що Герміона досі кохає Рональда. Але вона повинна відступити. Повинна відпустити свої почуття високо в небо й постаратися жити. Постаратися жити не заради, а всупереч. 

Джинні розщібає змійку на весільній сукні. Вона доволі -таки просто пошита. Нічим зайвим не оздоблена. Тільки знизу на рукавах граються переливами маленькі білі намистинки. Але Герміону не хвилюють такі дрібниці. Їй байдуже у чому помирати. В сенсі помирати. Невже вона...? 

— Ти дуже гарна. — Асторія зайшла до кімнати непомітно. Довго бродила цим химерним будинком в пошуках нареченої.

—  Можете нас залишити з Асторією вдвох? —  звернулася Герміона до Джинні та Місіс Візлі. 

—  Допоможеш їй вдягнутися. Але покваптеся, бо Віктор як і Флер особа  напрочуд непривітна, чекати довго не любить. —   пробурмотіла Джинні й слідом за матір'ю попрямувала надвір, де Білл разом з братами мучилися зі встановленням весільної арки. І кому воно взагалі здалося?! 

—  Як вона? —  запитує Герміона, боячись назвати Роуз дочкою. Вона щиро розуміє, що не має права називати її своєю, адже не може заглушити біль свого серця й почати любити. 

—  Твоя дочка в цілковитій безпеці.—  відповідає Асторія. 

—  Ти можеш мені дещо пообіцяти? — Ґрейнджер збентежено дивиться на Асторію. В голові багато протиріч. Здоровий глузд кричить, що вона мати, а серце вперто штовхає в руки смерті, бо тільки так можна возз'єднатися з коханим.

— Раніше я не вірила в  знаки, котрі посилала мені доля,  але тепер, стоячи перед тобою впевнено заявляю, що я помилялася. Мені було написано стати твоєю сестрою по духу, тобі – навчитися у мене боротися до самого кінця. І ти борешся! Просто поки що кохання сильніше за материнський інстинкт. Але з часом ти зрозумієш заради чого, а точніше кого залишилася в живих.— Асторія допомагає Герміоні з сукнею. Вона відчуває як тканина просочується болем й водночас страхом. Їй страшно помирати, але вона твердо вирішила обрати кохання, тому  навіщо ятрити душу якимось дурними переконаннями. Ніхто не стоятиме на її шляху, бо як відомо закоханих не судять. 

— Ти не відповіла мені. —  з тривогою в голосі сказала дівчина. 

— Я подбаю про Роуз. Відтепер це моя дочка. Питати тебе як саме ти задумала померти я не буду. Ти дуже довго була сильною, тому заслужила бути сьогодні слабкою. Я не скажу "прощавай". Скоро ми зустрінемося в іншому світі. Давай пообіцяємо одна одній, що більше нам не болітиме. — Асторія показує свою понівечену руку, при цьому широко посміхаючись. 

— В наступному житті давай народимося сестрами. — Ґрейнджер  міцно обіймає дівчину, для якої не існує чужих дітей. Але вона дійсно буде прекрасною матір'ю. Набагато кращою, ніж була Герміона. Проте чи взагалі вона нею була?! Вже не нам про це судити, бо про покійників говорять тільки хороше, або  взагалі нічого.