Розділ 27 Початок кінця

Справжні чоловіки беруть на себе відповідальність від початку й до кінця! Але Драко злякався не того, що втратив своє кохання, а того, що жінка, яку він досі вважає своєю душею готова скалічити своє життя, бо він боягуз, яких ще світ не бачив. Так, він підлий боягуз і мерзотник. Мерзотник, який віддано кохає. Нехай він і зрадив тілом з іншою, душею він належить лише Асторії. 

— Що тепер буде, мамо? — запитує Драко, коли вони нога в ногу крокують до вітальні, щоб поговорити з Северусом, який прийшов з попередженням. Але про що? Хіба найгірше вже не сталося!? 

— Тобі все розкаже Снейп. Трохи терпіння. — Нарциса відчиняє двері, скидає  шкіряні рукавички й починає гріти руки біля каміну. Холодний, неживий погляд Волдеморта досі перед очима. Чи не занадто доброзичливо Володар себе поводив? Така милість повинна неабияк насторожити, бо собака теж ластиться, перш ніж вкусити. 

— Що ви всі приховуєте? — Мелфой більше не грається у ввічливого хлопчика. Йому байдуже на те, що буде з усіма цими людьми. Лише Асторія його хвилює. Навіть ця клята дитина його не обходить, тому що всі біди через нього. І як його любити?! Змусити себе?! 

— Драко, розумію твій стан, але ти повинен змиритися. Асторія все одно помре. Якщо не від рук Волдеморта, то її вб'є прокляття. Вона жива тільки завдяки моїм чарам. До того ж ця вагітність погіршила ситуацію. Але вона дала життя твоєму синові, щоб  ваш рід мав достойне продовження. — Северус починає згадувати як помирала Лілі. Вона також ціною власного життя врятувала сина. Але чи варто було це робити?! 

— Я просив її про це? Мене байдуже на цю дитину. Я хотів, що вона жила, щоб була поруч. Я просто хотів її кохати. Проте їй цього було мало. — Драко починає злитися, розуміючи, що дружина не залишила йому вибору. Але й собі не залишила?! 

— Вона помирає. Якщо ти її любиш, то будеш жити заради сина, бо це її частинка. — ледь чутно шепочуть губи Нарциси. 

— Звідкілля взялося це прокляття? Я нічого не розумію. Чому саме вона? Чому саме вона мене покохала? Якби не я, то вона б жила. — Мелфоя душить совість, котра прокинулася занадто пізно.Тепер Асторія не доживе до наступної весни, не побачить як кружляє у повільному вальсі листя плакучої Гоґвортсьскої верби. Вона так любила обіймати те дерево, а потім сідати на гілку й гойдатися в повітрі. 

— Ні, сину. Така її доля. Вона була народжена, щоб померти, не доживши до свого повноліття. Колись давно Меропа Мракс прокляла Еванну Ґрінграс і весь їхній рід по жіночій лінії. На Дафну вчасно наклали відштовхуюче закляття, а от на Асторію не встигли. Ти ні в чому не винен. Як і не винен мій онук, твій з Асторією син. Нехай він повністю схожий на тебе, але життя дала йому вона. Його мати, жінка, яку ти до нестями кохаєш, тому не зраджуй її ще раз. — говорить Нарциса якимось знеболеним голосом, заледве не благаючи. 

— Мамо, та, яка  доводиться матір'ю тому, кому я вирішив служити вбиває мою кохану. Як мені не почати ненавидіти?! Як мені не бажати помститися. Як мені не вбити Його? Хоча я дійсно слабак. Слабак не тому що не можу нашкодити Волдеморту, а тому що не зміг захистити кохану жінку, яка пожертвувала всім заради мене, заради нашої сім'ї, заради цієї чистокровної ідеології, хай йому грець. — знервовано мовив Мелфой молодший. 

— Її жертва не буде даремною. Вона у будь-якому випадку помре. Цього не змінити. Але на Темного Лорда також чекає свій кінець. Кров Асторії отруйна. Та Лорд Волдеморт вірить, що це його чудодійне спасіння, тому я готуватиму еліксири, котрі повільно, але впевнено його вбиватимуть. Про те, що протиотрути не існує Володар не знає. Він думає, що це зробить його безсмертним, але натомість це його вб'є. — впевнено промовляє Северус, розкладаючи пробірки на столі. 

—Ти пропонуєш мені просто мовчки дивитися як він висмоктає з неї життя? Як насолоджуватиметься останньою краплею її крові? — сердито запитує Драко. У нього не вкладається в голові як можна бути таким безсилим, яким він є зараз.

— Це багатьом врятує життя. Асторія все одно безнадійно приречена. — Нарциса вирішила стояти на своєму до кінця, тому що їй звичайно по-своєму жаль Асторію, але свого онука шкода більше, тому якщо обирати між ними, то вона не задумуючись обере Скорпіуса. 

— Тобто, ти готова прийняти цю жертву, бо тобі важливо аби наш рід мав продовження! Чого ти цим малолітнім виродком не хочеш пожертвувати?! — запитує Драко , не сподіваючись отримати правдиву відповідь, бо міняти свою сторону, як і думку, коли це вигідно у Мелфоїв у крові. 

— Тому що я не дам вбити свого сина. — каже Асторія, яка щойно увійшла. Її наполохані очі дивляться йому прямісінько в душу. Проте він не опирається. 

Северус оголяє руку Асторії. Маленьким кинжалом робить глибокий надріз на шкірі руки, трохи вище зап'ясної частини. Потім підставляє пробірку й дивиться як вона наповнюється кров'ю. Глибоко в душі йому дуже шкода нещасну, бо вона з'явилася на світ, не у тій родині, та не в той час. Але життя бентежне. Часом суворе й потрібно вміло міняти руки, щоб захиститися від ляпасів, котрими відплачує життя. 

— Зупинися! — Драко падає на коліна, закриває очі, щоб не бачити мук жінки, яка всю себе віддала йому.  Але він  не зумів її врятувати. Йому забракло сил, тому що він дійсно слабкий. Слабкий не фізично а морально. 

Мелфой розуміє, що це початок кінця. Він закриває обома руками вуха, щоб не чути її сліз. Але вона не плаче. І чого терпить?! Божевільна. Але хіба він не такий самий. Він пішов на зраду заради кохання, а вона на смерть.  Бо кохання, яким би воно не було дійсно вірна подруга смерті.