Розділ 25 Скажи мені так

Годинник пробив 22:00. Флер вже збиралася погасити світло на кухні. Білла вдома не було того вона вирішила лягти спати раніше. Герміону, яка не давала стільки часу про себе знати дівчина вже й не сподівалася побачити. Але коли зустрілася поглядом з розгубленими очима за вікном, то просто мовчки підійшла до дверей, відчинила їх з холодним виразом обличчя й ствердно кивнула, що небажана гостя може увійти. 

—Ти бачила котра година? — Флер починає обурюватися, уявляючи себе тітонькою Мюриель, яка приходиться її чоловікові двоюрідною бабусею. 

— Вибач, що так пізно. Але я повинна була поговорити з тобою, коли Білла не буде. — Герміона винувато опускає очі. Вони з цією вейлою ніколи не ладнали. Проте зараз вона єдина людина, яка може бодай чимось зарадити. 

— Що ти приховуєш?—  білоголова не приховує того, що їй цікаво й водночас байдуже, що відбувається у житті так званої родички. 

— Флер, мені потрібно поїхати з Англії. Чи не могла би ти попросити своїх батьків на деякий час дати мені прихисток. — схвильовано каже Ґрейнджер. 

— Чого ти тікаєш? Тут тобі ніхто не зашкодить. Місіс Візлі тебе любить. Чого не скажеш про мене. Хоча я теж маю право на повагу і краплину любові з її боку. Якщо тобі так важко живеться самій, то повертайся в нору. Навіщо було вдавати з себе сильну та самостійну? —  Флер зараз заперечує сама собі, тому що й гадки не має, щоб робила на місці Герміони. В голосі чуються нотки осуду. 

— Я маю подбати про дочку. — знизує плечима Герміона. 

— Що ти мелеш? Яка ще дочка? — Флер не може адекватно реагувати, адже прекрасно розуміє, що після смерті Рона його дружина збожеволіла й не сприймає реальність такою як вона є. 

— Моя дочка. Її звати Роуз. У неї його очі. Благаю допоможи.— Ґрейнджер поволі опускається на коліна. Зараз їй абсолютно не соромно бути приниженою чи висміяною. 

— Почекай. Тобто ти поїхала, бо була при надії? От що ти робиш? Як можеш тепер просто поїхати?! Я думаю ми всі маємо право бачити дівчинку. Вона повинна зростати тут, в Англії.  — Флер старається підбирати правильні слова, щоб зупинити цю нещасну навіжену. 

— Я тут задихаюся. Як я можу дивитися їм всім у вічі. Через мене він помер. Розумієш? — Герміона починає плакати. Її серце рветься навпіл. Душу знову огортає  несамовитий біль. 

— Не плач. Ти не маєш проливати сліз. Що сталося, те сталося. Візьми себе в руки, бо відтепер ти не сама. Не будь егоїсткою і заради дочки живи. Просто живи. Важко, не важко, а повинна жити. — вона опускається донизу, довго вдивляється в очі Герміони, а потім розкриває свої обійми. Це вперше за увесь час Флер щиро співчуває дівчині, чиє життя зіграло з нею в злий жарт. 

— Допоможеш? —  благально шепоче Ґрейнджер, міцно обіймаючи дружину Білла у відповідь. 

— Ми зробимо по-іншому. Завтра приїздить Віктор, щоб погостювати у нас. Ти поїдеш з ним до Болгарії. Він не відмовить тобі у допомозі. — каже Флер, торкаючись рукою плеча Герміони. 

— Але як це виглядатиме зі сторони? Я вдова, Флер. — Ґрейнждер виправдовується, тому що це все виглядає так, наче вона готова вчепитися у першого зустрічного чоловіка аби тільки бути подалі від Англії, від своїх спогадів, від свого кохання. 

— І що?! Герміоно, Рональд в могилі. Він уже нічим тобі не допоможе. Повір ти вчиниш правильно, якщо дозволиш Віктору змінити твоє життя. Подумай про дочку. Добре подумай. Це ніяка не зрада. І байдуже, що там скажуть інші. Вони не проживали твоє життя, тому не мають права засуджувати. —відповідає дівчина, при цьому засоромившись, бо вона збрехала щодо благородних намірів Крума. Всім прекрасно відомо, що він забажає бачити Герміону в ролі коханої, вичікуючи, коли та погодиться й сама кинеться до нього в обійми. 

— Але.. — Ґрейнджер прикушує губу та замовкає.

— Ніяких але. —Флер натякає Герміоні, щоб вона викинула з голови всякі дурниці, а потім підіймається нагору, щоб приготувати гостьові кімнати. 

***

Віктор прибув якраз перед ланчем. Флер разом з Герміоною поралися на кухні, поки Білл допомагав Краму з валізами. Його приїзд не віщував нічого доброго, але Візлі не втручався у справи дружини, тому вдав, що дуже радий такому "дорогому гостеві".

— Будеш спати нагорі, у віддаленій кімнаті в кінці коридору, бо Флер попередила, що ти трохи не любиш людей. — Візлі пильно дивиться на Віктора. Оця його дурна рідка козляча борідка неабияк дратує. І взагалі якийсь неприємний тип, щоб з ним дружбу водити. Але Флер ніколи особливо не задумувалася на тим, кого пускає не лише в дім, а й у  життя. 

— Білле, що ти таке верзеш? —  запитує насупившись дівчина.

—  Вікторе не слухай його. Почувайся як вдома. — каже вона. 

— Все нормально, Флер. То Білл так жартує. — Крум не зводить очей з Герміони, в голові він саме себе запитує про те, що не може вимовити вголос: чи достатньо вона сильна, щоб йому опиратися? 

— Герміоно, покажи Віктору кімнату. — просить Флер лукавого посміхаючись. 

— Давай краще я. — вимовляє Візлі. Йому не подобається, що цей Крум крутиться біля Герміони. Ще з розповідей Рональда він зробив висновок, що Віктор тільки прикидається святим, а насправді ще та акула, яка хоче проковтнути "наживку" якомога скоріше. 

— Ні, допоможеш мені на кухні. — погляд білявої блукає по спотвореному обличчі чоловіка, поки він обмірковує як краще відмовити їй. 

— Все добре, Білле. — Ґрейнджер киває головою, відставляє тарілки в сторону й разом з Віктором підіймається на другий поверх. Вони мовчки йдуть довжелезним сірим коридором. Потім зупиняються біля гостьової кімнати. Герміона швидко відкриває двері, щоб потім повернутися до вітальні. На хлопця, якому колись подарувала свій перший поцілунок не дивиться, тому що не хоче здатися в очах Віктора занадто жалюгідною. 

— Прошу. — дівчина старається натягнути на обличчя посмішку. 

— Герміоно, не вдавай, що все добре. Тобі не личить брехати. — Віктор оглядає кімнату. Його погляд стає похмурим. Навіть трохи сердитим. Але це не пов'язано з Герміоною. Точніше йому невимовно шкода, що життя так з нею поквиталося.