Розділ 24 Я повернуся?!

Землю огорнули сутінки. Тепер не лише Лондон стали звати туманним альбіном, а й усі прилеглі до нього території, на котрі ступала нога смерті. Вона нещадно вбивала усе живе, що тряплялося під її кістляву руку. Хто ж її наступна жертва? Кому так не пощастить? І чому Асторія Мелфой досі жива? Невже Блідолиця чекає слушної нагоди, щоб встромити ножа у серце, при цьому голосно дихаючи у спину?!

***

— Асторіє, я так хвилювалася за тебе. — Герміона підбігає до слизеринки та міцно обіймає. Вони стоять непорушно десь хвилини три. Подих завмирає, а на очах  бринять щирі сльози радості. 

— Все позаду. — шепоче дівчина й гладить грифіндорку по спині. Вона звичайно знає, що смерть обов'язково прийде за нею, але якщо ця жертва потрібна, щоб врятувати сина, то Асторія неодмінно це зробить. Бо відтепер вона лише мати. Не кохана Драко Мелфоя, не дочка в сім'ї Ґрінґрасів, не любляча молодша сестра Дафни, не покірна невістка Нарциси, а всього лише мама маленького невинного хлопчика, який може загинути, якщо вона першою не зробить хід. Шах і мат! 

— Досить вже цих телячих ніжностей. — Дафна втомлено прикриває очі. Вона уявляє себе вісімдесятиріччною бабусею, яку добряче потріпало випробуваннями життя. Чи може то був Нотт, якого вона пробачила й пішла заміж? Ні, навіть думати не можна про таке. Він свій вибір зробив, тому тепер нехай горить в пеклі сам-самісінький. 

— Не ревнуй, Дафно.— солодко вимовляє Асторія. Їй відомо, що сестра ні з ким не бажає її ділити, тому що дуже сильно любить. Шкода, що любов Драко не така жертовна, не така відчайдушна, а часом навіть божевільна. 

— Ще чого! Я тебе прошу до кого там ревнувати! Це твоя подруга по нещастю. Обидва безталанні матері-одиначки. В однієї чоловіка відібрала суперниця, яку недооцінили, бо тварюкою ще тою виявилася, а в іншої дурість, бо не того, сестричко, обрала. І племінник мій викапаний Мелфой. Ще якщо характер такий самий, то не одне серце він зжере як підросте. — Дафна не соромиться називати речі своїми іменами. Вона не буде брати назад своїх слів про те, що ця дитина Мелфоївський виродок, бо від Ґрінґрасів племінник практично нічого не успадкував. Це не радувало, але й не засмучувало, тому що десь глибоко в душі у слизеринки жевріла надія, що малий помре від прокляття і всі плани Мелфоїв розіб'ються на малесенькі уламки, як те старезне дзеркало, сховане на дні такої ж древньої скрині. 

— То в тебе хлопчик!? — якось здивовано й разом з тим розгублено вигукнула Герміона.

— Ну, Мелфої ж марили онуком чоловічої статті от моя покірна нерозумна сестричка й піддалася. — Дафна не приховує своєї огиди до так званих родичів. Була б вона на місці Асторії, то навіть і не глянула на того мамія Драко. Але у кожного в цьому житті своє місце, тому скільки не міняйся все одно в результаті отримаєш своє. 

— Мій син схожий сам на себе. Байдуже, хто його батьки, з якої родини він походить, де його коріння. Він жива людина, а не чиясь примха. — Асторію пожирають докори сумління. Вона старається себе переконати в тому, що її син подарунок долі, а не успішна місія, яку їй доручили виконати Нарциса Мелфой та Белатриса Лестранж. 

— А де він? — з якоюсь недовірою в голосі спитала Ґрейнджер. 

— Мама понесла його до Снейпа. — відверто відповіла Ґрінґрас старша. Більше вона не збирається тримати язика за зубами. Нехай всі родові таємниці, мов ті змії виповзають назовні. 

— Але навіщо? Снейпу не можна довіряти, Асторіє! Він прислужує Волдеморту. — Герміона дивується нерозважливості слизеринки. Не можна ж бути настільки довірливою.Але хто там знає, що у головах в цих чистокровних. 

— Я проклята, Герміоно. Колись мати Темного Лорда прокляла мою бабусю і це родове прокляття перейшло мені й разом з тим воно торкнулося мого сина, а Северус Снейп єдиний хто хоч якось може зарадити. Мій кінець вже близько, але я не дам померти моїй дитині. — стиха каже Асторія. 

— Божевілля! — Герміона й справді напевно нічого не розуміє в цьому житті. Якісь змішані зараз лежать на серці почуття. 

— І це кажеш ти? Дівчина, яка боїться взяти на руки свою дитину. Чому досі не дала дочці імені? Нехай Візлі помер, але за що ти караєш це дитя?! Так, вона звичайно криклива і все таке, але це твій обов'язок про неї дбати. Якщо думаєш, що спихнеш на нас свою дитину, то не на тих напала, дорогенька. — Дафна відчула як їй повільно, але впевнено зриває дах. Ці матусі обоє навіжені. Але якщо сестру вона ще може виправдати, то Ґрейнджер сама собі впевнено риє могилу, бо егоїзм стоїть набагато вище материнства. 

— Я не прошу вас дбати про мою дочку, але мені дійсно потрібно ненадовго поїхати. Це питання життя і смерті. — Герміона починає злитися на себе через свою безпорадність. Вона намагалася, але кохання до Рона сильніше, ніж бажання бути матір'ю його дочки. 

— Починається. Асторіє, схоже ти матимеш ще й доньку, бо дехто вміє тільки тікати. Скільки ти бігатимеш, Ґрейнджер?! Прозрій нарешті. Від себе ти ніколи не втечеш. Або приймай дійсність, або ласкаво прошу лягти в могилу й навіки стулити свою пельку. — слизеринці вже остогидло ниття цієї горе-матусі, яка не вміє до кінця брати на себе відповідальність. Чи може не хоче? 

— Ти повернешся, Герміоно? —  стривожено запитує Асторія. Вона передбачила такий перебіг подій. Знала, що грифіндорка не стане боротися ні з собою, ні зі світом, котрий не пробачає промахів.

— Я повернуся. Обіцяю. — шепоче Геоміона. Вона   сама не знає навіщо зараз дає обіцянку, яку не виконає. І не тому що егоїстка, а тому що не заслужила бути матір'ю цієї дівчинки, батька якої вбили через її сліпу дурну любов. 

— Якщо не дотримаєш слова, то вона стане моєю дочкою. Я не буду тут плести оди про те, що чужих дітей не буває. Вона просто стане мені рідною. Егоїстично? Ні, справедливо. — Мелфой не приховує свого розчарування. Мабуть, вона даремно охрестила Герміону сильною. Звичайнісінька собі боягузка, яка боїться подивитися правді у вічі.