Розділ 23 Подих смерті

Літо майже закінчилося. У всього та у всіх є свій фінал. Одні покидають цей світ пізніше, інші раніше. Такі вони одвічні реалії життя, які тісно переплетені зі смертю. Ці дві "сестри" завжди ходять парою, бо не можуть існувати одна без одної так само як радість без печалі.  Асторія передчувала, що її життя добігає кінця. Скоро вона кружлятиме у танці з Блідолицею. Не буде тоді ні болю, ні страждань. Тільки  вічний спокій. Але вона не боїться, того що її серце може раптово зупинитися. 

— Чого не спиш? — запитала Дафна й поставила воду на стіл. Її серце якогось біса билося в тривозі. Мабуть, вона відчувала подих смерті. 

— Мені не спиться. — тихо відповідає Асторія. Вона знає, що має статися. Але поки дитя не побачить цей світ права піти у неї немає. 

— Давай ковдру поправлю. — білява підходить до ліжка і присідає на краєчок ліжка. Вона просто хоче краще вкрити сестру, але руки Асторія її зупиняють. 

— Торі, що ти робиш? Я всього лише... — Дафна вдивляється в її очі, намагаючись прочитати бодай щось. А потім швидко зриває ковдру. На простирадлі видніється кров, але Асторія не плаче. Вона посміхається, не зважаючи на нестерпний біль.

— Я ж казала, що ця дитина тебе погубить. — слизеринка відходить від ліжка й присідає на холодну підлогу біля прочинених дверей. Невже це кінець... 

— Мамо! Асторія помирає! — несамовито кричить Дафна, а потім крик змінюється на істеричний плач. 

— Боже, Асторіє. Донечко.— Елуїза падає навколішки, а її рука торкається прекрасного, але змученого лиця дочки. І чому саме вона має так страждати? Чого має віддавати своє життя? 

— Той Мелфой не знатиме спокою, доки я житиму. Я його зрівняю з землею.  — очі слизеринки починають диявольськи палати. Зараз вона готова забруднити свої руки в крові, аби тільки припинилися страждання її сестри. Про наслідки не думає, бо відтепер помста стоїть на першому місці. 

— Дафно, неси ніж. — Елуїза витирає сльози. Їй в голову прийшла божевільна ідея. Але чого не зробиш ради спасіння власної дитини. 

— Ти, що хочеш її вбити? — раптом запитує Ґрінґрас старша. 

— Немає часу для пояснень. Роби так як я сказала. — Місіс Ґрінґрас намагається вгамувати голос совісті, який чує у своїй голові. Вона повинна це зробити і байдуже на того Мелфоївського спадкоємця.

— Добре.— відказує Дафна й швидко спускається, щоб взяти ножа. В голову також влізла думка, а чи не краще вбити Асторію, щоб не мучилася. Ні, не можна! 

— Бери, мамо. — Дафна швидко передає матері ніж. Вона навіть не задумується навіщо він знадобився. 

— Йди тримай сестру. Я мушу зробити надріз, бо це єдиний вихід, щоб її оглянули в лікарні Святого Мунго. Скажемо, що не неї напав вовкулака. — впевнено заявила жінка. 

Дафна сідає на ліжко, затуляє однією рукою  сестрі рота, а іншою натискає трохи вище грудної клітки.

— Пробач, доню.—  місіс Ґрінґрас  підносить ніж до  доньчиного живота, а потім Асторія відчуває як у шкіру намертво впився гострий предмет. 

— Ось і все. А тепер ми повинні трансгресувати. Розумію, що ти не в кращому стані, але це врятує малюка. — Елуїза бреше. Її життя тієї дитини ніяк не хвилює. Вона не приховує, що не любить онука чи онучку. Але краще б народилася дівчинка. Тоді бажання вбити трохи притупиться. 

Дафна перев'язує живіт Асторії якоюсь ганчіркою. Допомагає їй підвестися та вони втрьох трансгресують до Лондона. 

Лікарня святого Мунго розташовувалася в самому центрі міста. Чарівники могли з легкістю до неї дістатися, змішавшись з простим натовпом. 

Елуїза Ґрінґрас разом з дочками підходять до непоказного, трохи занедбаного приміщення. Вона торкається до обшарпаної вивіски"Зачинено на ремонт" і переводить дух. Потім набравшись сміливості рухається в сторону брудної вітрини, де видніються старі манекени жіночої статі. 

— Доброго вечора! Мені потрібно потрапити в Лікарню святого Мунго, бо з донькою сталася біда. —жінка підходить впритул до манекену й підзиває Дафну з Асторією.

Манекен ствердно киває, його суглобистий палець оживає й потім жінки сімейства Ґрінґрасів   проходять крізь скло.  Дафна починає розглядати настінні плакати. Вона раніше тут ніколи не була. Але неодноразово чула як Невіл Лонґботом розповідав однокурсникам про батьків, які були пацієнтами цієї лікарні. Ні, слизеринка не підслуховувала. Просто поруч проходила того й почула. 

Елуїза впевнено рухається до столу з табличкою "Довідки". Вона хоче бодай слово з себе вичавити, але пухка відьма, яку кличуть" привіт-відьма" випередила її.

— Причина візиту, шановна! — спитала істота, яка тільки волоссям походить на жінку. 

— На мою вагітну дочку напав перевертень. —жінка показує пальцем на змучену Асторію. 

— Це вам на другий поверх. Там на такому спеціалізуються. — блондинка  вказує на сходи, а потім підзиває до себе Гіппократа Сметвіка, він у них за чергового цілителя. 

— Що в нас тут?  —спитав чоловік в лимонному халаті з зображенням схрещеної чарівної палички й кістки. То їхній спеціальний герб. 

— Дочка з перевертнем боролася. Покалічив він її сильно. — прибрехала Елуїза. 

— Ви залишаєтеся тут, а дівчину я забираю. Зараз інші цілителі принесуть ноші. — він починає махати головою. 

Коли приносять ноші Асторію просять лягти на них. Вона прикриває очі, а потім провалюється у сон. 
Прокидається вона вже наступного дня. Її живіт помітно зменшився в розмірах. 

— Прокинулася вже? — питає цілителька, яку звати Міріам Страут.

— Де це я? І чому... — дівчина намагається спитати про дитину. 

— В тебе хлопчик. Але слабкий дуже. Марно не сподівайся. Діти народжені на восьмому місяці хворобливі. — жінка простягає Асторії якісь яскраві пілюлі, щось типу людського знеболюючого. 

— Я можу його побачити? — тривожно спитала Мелфой. 

— Поки, що ні. Ти радій, що жива залишилася. Після такої крововтрати виживають не всі. Тебе той вовкулака добряче так пошматував. Може ти обрана? Випадково не родичка Гаррі Поттера? —цілителька добродушною посміхається своїми кривими зубами. Але в чарівному світі, то є нормально.