Розділ 22 Моя чужа дочка

— Що ти робиш, навіжена. Швидко кинь ту мітлу. У нас є кому прибирати. — Дафна не приховує обурення й водночас здивування. І чого їй рівно на одному місці не сидиться? 

— Хочеться якось вам всім віддячити. — каже Герміона й витирає рукою вологого лоба. 

— А що це за калюжа позаду тебе? — з цікавістю запитує Ґрінґрас.

— Та, то я, мабуть, воду розлила, коли збиралася помити вікно. — виправдовується Ґрейнджер і відчуває незначний різкий біль внизу живота. І чого те дитя ніяк не вгамується? У квідич там грає, чи що? 

— Це в тебе води відійшли, дурненька. — Асторія підбігає до грифіндорки й допомагає тій сісти. 

— В сенсі води? Вона, що народжує? О, матінко моя. — Дафна починає панікувати. До такого її життя явно не готувало. 

— Дафно, заспокойся. Якраз дев'ятий місяць пішов, тому дитя недаремно проситься на світ. — Асторія виглядає дуже спокійною. Вона, наче інстинктивно знає, що потрібно робити. Швидко життя змусило її подорослішати. Тепер про дитинство нагадують лише ляльки сховані глибоко під ліжком. 

— То треба лікаря викликати чи може повитуху запросити. Що краще? — слизеринка на пальцях починає перебирати знайомих лікарок, але всі вони або мертві, або дуже старі. Що вони там вже можуть, коли ті руки тепер у полоні тремору.

— Боляче якось. Неприємно дуже.— Герміона починає важко дихати. Тіло, наче електричним струмом вдарило, бо воно хоче якомога швидше виштовхнути з себе цей живий інородний "предмет".

— Потерпи трохи, люба. І головне дихай.— Асторія намагається заспокоїти Герміону, адже дуже скоро вона пригорне до грудей своє маля. Бо хіба не материнство називають найбільшим щастям?! 

— Гей, ви мене чуєте? Я до кого звертаюся? — слизеринка починає інтенсивно махати руками, щоб хоч якось привернути до себе увагу. 

— Немає часу когось шукати, сестро. Все доведеться робити самим. — Асторія м'яко натякає сестрі, що їй не вдасться відкрутитися як би вона не старалася. Очі бояться, а руки роблять. 

— Ти, що з глузду з'їхала? Я на таке не підписувалися. — Дафні не подобається ця вся затія. Вона не бажає бути втягненою в чиєсь вбивство, бо хто його знає, чим можуть закінчитися ці пологи. 

— Дафно, немає коли випендрюватися. Вона вже народжує. Пізно відступати. — Асторія зараз зовсім не в настрої, щоб вмовляти когось. 

— А якщо щось не так зробимо й вона помре? — Ґрінґрас починає нити. Їй страшно лише від самої думки, що Герміона може померти, бо що вони там можуть без кваліфікованої допомоги. 

— Що має бути, те й буде. Досить молоти язиком. — Асторія разом з Дафною ведуть Герміону у кімнату місіс  Ґрінґрас, бо це єдина спальня на першому поверсі. 

— Розстеляй ліжко й поміняй постіль. — наказує Асторія, а сама гладить Герміону по руці. 

— Зробила. — білява допомагає Ґрейнджер дійти до ліжка. Вона вже не хоче заміж, а тих вередливих дітей, тим паче. 

— Лягай на спину, Герміоно. —  дівчина поправляє подушку й допомагає грифіндорці закласти на ліжко ноги. 

— Я не можу на це спокійно дивитися. Може почекаємо маму? — слизеринка поглядає на настінний годинник. І чому саме вона повинна возитися з цією маглою? Жила собі та горя не знала, доки сестра не привела це вагітне нещастя у їхній будинок. 

— Ми повинні це зробити, Дафно. Якщо зараз Герміона не народить, то у дитини буде гіпоксія. — Асторія намагається не панікувати, але вона сама майбутня мати, того  переживає за цього малюка як за власну дитину. 

— Добре, але пуповину сама переріжеш. Мене верне від одного вигляду крові. — фиркає Ґрінґрас старша і відкидає ковдру на край ліжка, щоб не заважала. 

— Неси чисті ганчірки, теплу воду та ножиці. — попросила Асторія й підійшла до Ґрейнджер яка вже й не рада, що завагітніла. Знала би що це так боляче, то двічі б подумала, перш ніж спати з покійним чоловіком без захисту. 

— Герміоно, спробуй відволіктися. Не думай про біль. Уяви щось приємне, моя хороша. — Мелфой намагається приборкати внутрішню паніку, бо саме від неї зараз залежить життя двох людей. Тут немає права на помилку. 

— Я все принесла. Далі ти вже сама. —Дафна кладе чисті простирадла на тумбочку, ставить металевий тазик з водою на стіл біля вікна й передає сестрі ножиці. 

— Герміоно,  коли я дам команду починай тужитися. — Асторія обмацує живіт дівчини й втомлено посміхається. 

— Це якесь жахіття. — білява намотує кола навколо столу. В голові вона вже секунди рахує, до того моменту як цей плаксивий "пакунок" з'явиться на світ. Особливих почуттів до маленьких дітей Дафна не має. Скоріше навпаки вони її дратують. І  чому їх всі називають милими? Як можуть бути милими ті, хто вередує день та ніч? Чогось біситися починає як думає про це! 

— Давай, рідна, ще зовсім трохи. Тужся.— Асторія час від часу заглядає під ковдру, щоб повністю контролювати процес пологів. 

— А не можна натиснути на живіт, щоб пришвидшити  якось це все? — пропонує Дафна. Їй ці Герміонині крики вже вуха ріжуть. Та й шкода бідолашну, бо стала блідніша за саму Кістляву. 

— Метод Кристеллера заборонений. — кричить Герміона і знесиленно падає всім корпусом на подушку. 

—  Я вже не можу. —  крик змінюється на тихе рюмсання. 

— Я бачу голівку. Зараз доклади максимум зусиль. Постарайся. Один, два, три. Тужся. — Асторія перебуває у такому шоці, наче це вона зараз народжує. 

— Це дівчинка. — радісно вигукує Асторія і перерізає пуповину. 

— Боже, яка гидота. Наче фільм жахів подивилася. — Дафна підходить до сестри й з-під лоба зиркає на новонароджену. Звичайнісінька дитина. Якась зморщена, але дякувати Богові не дуже криклива. Хоч виспатися дасть. 

— Зараз Дафна тебе покупає, маленька. — слизеринка замотує дівчинку у простирадло. 

— А чого саме я? — Ґрінґрас  неохоче бере дитину й виходить з кімнати. 

— Ти чого? Все ж добре! — дівчина подає Герміоні декілька серветок, бо та все простирадло слізьми залила.