Розділ 20 Ти все одно моя

Пройшло два місяці з тих пір як Герміона жила в маєтку Грінграсів. За цей час Асторія з нею дуже зблизилася. Дафна навіть почала трохи ревнувати сестру до Грейнджер. В принципі слизеринка і до Мелфоя свою маленьку сестричку ревнувала, але це зовсім інше. 

— Асторіє, поквапся. Ми не можемо запізнитися.—  Ґрінґрас старша надягає сережки з перлинами і крутиться біля дзеркала. Сьогодні в домі Ноттів влаштовують прийом для всіх аристократичних сімей. 

— Я думаю, що вдягнути, Дафно. Не хочу занадто світити животом.— дівчина викидає на ліжко вміст своєї шафи й починає шукати щось підходяще. 

— Ти що думаєш мамуся йому не розповіла? — Дафна защібає браслет на зап'ясті лівої руки. Стан Асторії її дуже непокоїть. Хоча вона не ділиться своїм болем, але неозброєним оком видно, що кохання до Мелфоя ще жевріє в її серці. 

— Місіс Мелфой не стала б таке приховувати, але Драко цієї дитини не хотів, тому я ні на що не сподіваюсь. — слизеринка намагається посміхатися через силу. Не хоче нікого з рідних хвилювати, але її душевний стан бажає кращого. Якби не це дитя, то не задумуючись покінчила з собою. 

— Той твій Драко на тебе не заслуговує. Я ще тоді тебе попереджала, що він справжній мамусин синочок, боягуз і сволота, яких світ не бачив. — білява бере до рук зелену сукню з пишною спідницею й передає Асторії. 

-Спробуй ось цю. — Дафна ставить посеред кімнати ширму й запрошує туди сестру. 

— Наче непогано сіла. — дівчина трохи ніяковіє. 

— Те, що треба. А живіт не ховай. Ти нічого поганого не зробила. Це нехай Драко буде соромно, що проміняв дружину на ту задрипанку Паркінсон. Де вона, а де ти! — слизеринка каже це таким задоволеним тоном, наче перед нею стоїть Пенсі, яка від цих слів ось-ось почне ревіти, як та корова.

— Йому на мене байдуже, Дафно. — дівчина довго себе стримувала. А зараз той болючий комок зі спогадів підступив до горла.

— Так, не вздумай тут сирість розводити. Життя продовжується, дівчинко. — Ґрінґрас торкається живота сестри й посміхається. Вона вже не називає цю безневинну дитину виродком, бо зрозуміла, що доля дає людині лише ті випробування, які та зможе витримати. Отже, так треба було.

— Я житиму заради цього малюка. Я зможу його захистити.  — Асторія прислухається до свого внутрішнього "я", яке вперто наполягає на тому, щоб викинути Драко з голови. Так тому й бути. Вона хоча б спробує, а далі видно буде. 

— От і правильно. Без того дурня Мелфоя впораємося. Не ти перша, не ти остання. — Дафна бере з комоду клатч і прямує в кімнату до Герміони подивитися як вона, бо та  почала погано спати. До того ж розпочався пізній токсикоз, а це не дуже хороший знак. 

***

— Теодоре, йди зустрічай гостей. місіс Нот закінчує останні приготування до святкування. Все має бути бездоганно. 

— Добре, мамо. — коротко відповідає Нот молодший й прямує до дверей. Менше всього він зараз хоче бачити в рідних стінах Мелфоя, бо той перейшов йому дорогу. Спочатку забрав у нього кохану, а потім підло зрадив її. Кинув напризволяще вагітну дружину й волочиться з Паркінсон. А та рада старатися, бо бачте він їй належить. 

— Доброго вечора, Теодоре. — Нарциса Мелфой знімає свій плащ й подає його хлопцеві. Позаду плентаються Драко разом з новою пасією. Гидко дивитися, якщо чесно. 

— Проходьте, будь ласка. — Нот запрошує всіх до вітальні. Була б його воля, то не роздумуючи дав тому Мелфою по пиці. І як він може залишатися таким спокійним, знаючи, що через нього Асторія повільно помирає. 

— Чого такий кислий, Тео? — Пенсі шкіриться.  Вона в курсі, що слизеринцю подобається Асторія, а з Дафною він лише тому, що так хоче його батько.

— Не всім же повинно бути весело, Паркінсон. — Теодор кидає на Мелфоя презирливий погляд. Він його страшенно бісить. І чому Асторія обрала саме його? 

— Теодоре, зміни, будь ласка, свій тон. — Драко не подобається грубість Нотта. Хіба так потрібно ставитися до гостей? 

— Мелфою, мене не цікавиш ні ти, ні твоя підстилка. —слизеринець знову йде до дверей. Скоро мають прибути Грінграси. Кого ж обійняти першим?

Привіт, любий. Давно не нас чекаєш? — Дафна  подає свою шаль хлопцеві. 

— Доброго вечора.  — Асторія підіймається сходами. Її ноги заплутується у сукні, бо занадто довга. 

— Заходь, Дафі. — хлопець притримує двері, щоб дівчина увійшла всередину. Потім прямує до Асторії. Він галантно подає тій руку. Звичайно у Нота на меті змусити Мелфоя ревнувати.

— О, і ти тут Пенсі. — Дафна зовсім не рада бачити цю пихату дівку. І навіщо Мелфой її сюди притягнув? Невже не усвідомлює, що зробить Асторії боляче. 

— А де загубила свою любу сестричку? Чи ще досі плаче в подушку? Не була б такою дурною, то..— Парквінсон не приховує наглої посмішки. Вона багато ще хотіла чого сказати, але знає як це вибішує Мелфоя, тому краще закрити свого рота поки не пізно. 

— Пенсі, може досить? — Драко ледь стримується, щоб не вдарити дівчину. Він не може дозволити тій навіть дивитися в сторону Асторії, не дозволить їм навіть одним повітрям дихати. 

— Всім доброго вечора, кого не бачила. — Асторія відпускає руку Теодора, бо не хоче аби Драко думав, що вона так швидко його забула. Цього ніколи не буде! Скільки битиметься її серце  завжди буде битися воно для нього єдиного. 

— Сідай біля мене, люба! — Нарциса посміхається. Вона щаслива бачити невістку в доброму здоров'ї ,бо на власному прикладі знає якою важкою буває вагітність. Особливо, коли до пологів залишається декілька місяців. 

— Драко, чого твоя мати сидить з цією? — шепоче Пенсі. Вона не була готова до такого повороту. Ця підстаркувата карга щось задумала. І це точно не піде на користь її стосункам з Драко, які не можна назвати ідеальними, бо він став дуже холодним, грубим, різким. 

— Місіс Мелфой, як Ви? — запитує дівчина і присідає на диван. Сукня трохи здавлює живіт, але вона намагається триматися.