Розділ 10 Одружимося чи як?

Усю дорогу до нори Гаррі не зронив жодного слова. Рон намагався його розговорити, але все безуспішно. Візлі було не зрозуміло, чому Джіні так сказилася і що взагалі вселилося в неї. Та й Гаррі теж зовсім не схожий на себе. Зазвичай він був привітний з його сестрою, часом здавалося, що вона навіть цікава йому як дівчина. Але після сьогоднішньої сцени грифіндорець засумнівався в правдивості своєї теорії. Порівнявшись із Герміоною, рудий залишає Поттера далеко позаду. Нехай побуде один, прийде до тями, а потім, якщо захоче, то розповість. А якщо не розповість, то доведеться застосувати сироватку правди. Метод, звісно, заборонений поза межами Гоґвортса, але заради благих намірів можна й не на таке піти.

 — Що сталося між ними? Останнім часом гризуться, як собаки!  — Хлопець здивований. Дивиться зараз на Герміону очима кота зі Шрека, сподіваючись, що вона видасть усі секрети його сестри, бо не раз бачив, як вони перешіптувалися в бібліотеці.

— Роне, ти дурень чи прикидаєшся? Джіні пригнічена через розставання з Діном. Я думаю, у такому стані це нормально. — Герміона не особливо хоче в усьому цьому копатися. Причина гніву Гаррі їй відома. Він усе їй розповів, коли вона нестримно ридала в нього на плечі в куточку під сходами. Одержимість хлопця Джіні — ось, що його так мучить. Але це скоріше кохання. Такий неспішний висновок зробила Герміона. Щоправда, поради нормальної дати не змогла, адже була заручником аналогічної ситуації. Була в ролі, тієї, що вважається зайвою.

— Що нормально? На людей кидатися? Ти б бачила ці очиська, коли вона виперла мене з купе. Як зиркнула, то серце одразу ж у п'ятах опинилося. Ви, дівчата, вмієте вбивати лише одним поглядом, як у прямому, так і в переносному сенсі. Кошмар! — Рон першим біжить до входу в нору. Його ніздрі одразу ж розширилися, щойно відчули запах маминої їжі. Як же він сумував за цією атмосферою. Усе таке рідне й таке старе! Але не в цьому суть. Адже важливо не де, а з ким. Найрідніші, найближчі поруч. і поки вони дихають, то це тепло ще довго зігріватиме їхні серця й тіла. Зігріватиме так само, як і Рональда, коли він впустив у своє серце любов до Герміони. Тепер він воістину найщасливіший. І померти від рук Темного Лорда не так страшно, бо помирати буде з посмішкою на обличчі, в обіймах коханої. Коханої, яку цього ж вечора при всіх попросить стати його дружиною. Так, Візлі зібрався одружитися. І все одно, що він ще юний, недосвідчений, часом дурний і зарозумілий. Нічого не змусить рудого змінити свого рішення. Кохання, що тут скажеш!

***

Коли всі розійшлися після спільного обіду, Рон вирішив непомітно прошмигнути до кімнати батьків. Поки місіс Візлі поралася на кухні, а містер Візлі мирно спав на дивані, бачачи прекрасні сни. Ну, так, у всякому разі, здалося Рональдові, дивлячись, як крізь сон усміхається батько. Мабуть, йому сниться щось приємне. Не кошмар вже добре. Постоявши ще кілька хвилин на сходах, Візлі молодший згадав, навіщо піднявся нагору і неквапливо пішов уздовж довгого коридору в самий його кінець, де була спальня батьків. Потягнувши дверну ручку на себе, хлопець заходить усередину. У кімнаті панує власна атмосфера.

Атмосфера затишку та спокою. Але хлопець сюди прийшов зовсім не за тим, щоб вдатися до спогадів з дитинства, відчути себе у своїй тарілці або наповнити душу небувалим спокою. Його головна і, мабуть, єдина мета - знайти старовинне фамільне кільце прабабусі по батьківській лінії Лісандри, яке було подаровано їй прадідом Артуруксом на знак любові і поваги.

 — Де ж це воно? Як освідчуватися без обручки?" — Рон починає нишпорити в усіх шухлядах, розкидати речі по підлозі, влаштувавши помітний бардак. Але й так зійде. Ніхто не помітить "легкого" безладу, коли він ошелешить їх своїм рішенням одружитися з Герміоною. Звісно, Моллі й Артур не приховують, що шаленіють від Герміони, але й уявити не можуть, що їхній син балабол зміг зацікавити цю дівчину. Вона розумна, начитана, вихована, гарна собою, в міру спокійна.

Щоб вона стала невісткою цього будинку, про таке навіть мріяти не могли. Точніше й не думали, боячись зайвий раз заїкнутися про це. Але, мабуть, мріям судилося збуватися, особливо якщо вони такі щирі, сповнені світлом і бажанням дарувати любов і отримувати її натомість.

 — Ось воно! Ну, хто зберігає такі речі в старому отворі в підлозі?" —  Рональд ховає коробочку з каблучкою під светр і, озирнувшись, чи немає когось поблизу, спокійно собі йде до своєї кімнати, яку ділитиме з Гаррі на час його перебування тут.

 — Як ти, Гаррі? Тобі полегшало?  — Рон сідає на край ліжка біля стіни і дивиться на Поттера. Дивиться, не відводячи погляду, намагаючись зрозуміти, що той відчуває, про що переживає і чи захоче поділитися своїм болем.

 — Я в порядку, наскільки це можливо. Шрам болить помірно. Галюцинацій поки що не спостерігалося. Але ця тварюка намагається влізти в мою голову, маніпулювати мною. Сам Знаєш, Хто не залишить мене в спокої, поки я живий. Чортів виродок! Гаразд я, але в чому винні всі ці люди. У чому винен ти, Герміона, Місіс Візлі, Містер Візлі, твої брати, твоя сестра, Римус, Тонкс. У чому був винен Сіріус, А Дамблдор, Чим він заслужив таку смерть. Та ще й від рук незрозуміло кого, Бо в слимака Малфоя кишка занадто тонка.

 — Цей самовдоволений придурок не робив цього. За ним хтось стоїть. Хтось набагато жахливіший, набагато безсовісніший. Хтось дуже близький до Волдеморта. Його головний пішак, найвірніша шістка! — хлопець більше не приховує спалахів люті, що раптово нахлинули. Зараз йому хочеться з усією силою впитися в горлянку Темного Лорда і закінчити те, що почалося тієї ночі, коли Темрява проникла в їхній дім, безжалісно вбила Лілі і Джеймса Поттерів, залишивши частку себе в єдиній живій істоті - заплаканому безпомічному немовляті, яке не зуміло заперечити.

 — Думаєш, вбивство Дамблдора скоїв не Мелфой. Але хто тоді? Ми ж самі бачили його мітку. Він тепер один із них. Найсправжнісінький Пожирач Смерті. Нехай і здається боягузливим тхором. Але його треба остерігатися. — Рональд підходить до дверей, щоб повністю їх закрити.