Розділ 3 Ти моє видіння

Драко поступово повертається до життя після чергового лікарняного. Такий собі відпочинок. До того ж Пенсі постійно дошкуляє. Ця дівчина нестерпна, наче скалка в дупі. Хлопці цураються її так, як тепер вона з Мелфоєм. Дівчата тихо ненавидять, свердлячи та пропалюючи поглядом, коли та з'являється на горизонті. Але всю цю ситуацію потрібно виправляти, інакше чутки дійдуть до Луціуса Мелфоя, а той над сином не змилосердиться, тому що невміння дати відсіч у нього швидше за все, від матері, яка була лише тінню чоловіка, лише самовідданою жертвою своїх очікувань, забуваючи про те, що вона жінка. Просто жінка, яка проміняла все на данину традиціям, безмірну повагу і шанобливість, які важливіші, ніж вона сама.

Але перше і найголовніше, що має хвилювати їм подібних  – честь і гідність сім'ї, які були під загрозою, оскільки Драко сплутався з Пенсі. Ніхто не сперечається, що вона чистокровна, її сім'я шанує і поважає традиції, але сама Паркінсон  розпусна і розв'язна дівка, яка зовсім не підходила зразковому синові подружжя Мелфоїв. Як же  Драко міг опуститися до такого? Невже він забув, хто він? Забув, що на людей треба дивитися зверхньо і ретельно обирати собі друзів. Поки блондин з певною тугою і гіркотою на серці спускався до вітальні Зміїного факультету, його однокурсники перешіптувалися між собою. Мелфоя це не насторожило, не здивувало, а навпаки, розлютило. В усьому виною була Пенсі.

Хто знає, чого вона вже встигла наплести, порцію якого інтимного бруду вилила на оточуючих, не соромлячись нічого і нікого. Швидше за все, Нарциса мала рацію щодо неї. Чергова недолуга і безглузда представниця жіночої статі, яка не вміє тримати язика за зубами. Інша справа  сестри  Ґрінґрас. Ці дівчата відрізнялися від Паркінсон стійкістю та витримкою. Зрозуміло, Дафну не можна було назвати лютою скромницею, але вона не любитель тріпатися, швидше навпаки, серйозна і часом до моторошності мовчазна З такою може бути  нудно, але   Ґрінґрас плювати, що думають про неї, про її зовнішність, характер, манери. Вона ніколи не кине себе під ноги, як килимок, і не дасть витирати об неї ноги. А ось Асторія надто ніжна, вся така до нудотності ввічлива і одиначка по натурі.

Їй добре віч-на-віч із собою, і вона сприймає це як належне. Мабуть, дівчинка просто боїться болю, який можуть заподіяти ці підступні люди, от і тримається подалі. Але Драко  Ґрінґрас  молодша не вважала лиходієм. Можливо, Мелфой і не виглядав гарним хлопцем у її очах, але щось рідне відчувала Асторія, тишком-нишком спостерігаючи за ним у бібліотеці, куди він часто ходить, щоб відпочити від компанії Пенсі. Щоправда, підійти та зав'язати розмову не виходило жодного разу. Надто сором'язливою і боязкою була юна Грінрас, надто неквапливою, як тоді їй здавалося. Небо й земля розділяло їх, де Драко був на сходинку вище, ніж інші.  А  Ґрінґрас  вважалася істотою приземленою, звичайною і нічим непримітною, крім гарненького личка і дзвінкого дитячого, злегка писклявого голосу. Але саме цей образ невинності і робив Асторію такою особливою. Це помічали все, тільки не  вона сама.

Навіть сам Драко Мелфой розумів, що таку, як Асторія, не знайдеш повік. Вона майже ідеальна кандидатка на роль дружини та майбутньої матері, але не його дітей, бо нестерпно чиста, нестерпно шляхетна, нестерпно покірна та терпляча. Чого ще бажати, скажете ви? Але Мелфой  надто вперта, надто егоцентрична та меркантильна натура зі своїми  тарганами в голові, зі своїм болем та проклятою ненавистю до цього світу, не лише чарівного, а й магглівського. І якби магли вимерли всі до єдиного від рук Мелфоя молодшого, то самі знаєте, хто був би задоволений, був би всім зобов'язаний йому. Тому і супутницю життя блондин хоче беземоційну зовні і до неможливості жорстоку всередині. Під стать йому, під стать сім'ї, під стать темному світу, в який дружина піде за чоловіком, стаючи його недостатньою  частинкою, тим загубленим у часі та обставинах пазлом.

***

У зміїному лігві стає тихо. Всі розходяться по норах, оскільки незабаром час сну. Мелфой сидить на дивані, слухаючи мертву тишу і насолоджуючись спокоєм, але не помічає, як провалюється в сон, щоб через дві години прокинуться від раптового головного болю і голосу, що кличе його, того самого вбивчого й до смерті красивого.

— Я прошу тебе, дай мені спокій! — Очі Драко щільно заплющені, на обличчя виступає холодний піт. Він марить, знову марить. Жахи сильніші за нього. Вони долають, виснажують, випробовують на міцність. Так триває доти, доки крижана рука до болю не стискає його руку, що посиніла від внутрішнього холоду.

— Драко, з тобою все гаразд? — Ніжний і приглушений голос змушує хлопця розплющити очі. Він кілька хвилин оглядається, а потім цілеспрямовано потопає в очах кольору топаза, що дивляться прямо в його темну душу. Побачивши Асторію, Драко заспокоївся, перестав тремтіти, але замість того, щоб відпустити руку дівчини, ще більше стискає її у своїй. утворивши замок, з якого важко вибратися.

— Вибач, що змусив тебе хвилюватись і порушив плани побути на самоті перед сном. Я чув, що ти часто сидиш біля каміна, коли не можеш заснути.

— Я вважаю, вибачення ні до чого. Це може статися з кожним. Жахи приходять у гості до всіх. Одні випроваджують небажаних гостей, інші вважають за друзів. Але ми у цьому не винні. Підсвідомість грає проти нас, перетворюється на ляльковика, смикаючи за мотузки. Так улаштований цей світ, і якщо не ми, то нас. — слизеринка поступово відводить погляд. По-перше, це непристойно, по-друге, неприємно для співрозмовника, по-третє,  очі видають правду. А правда в тому, що Асторія божевільна, яка хоче бути на місці Пенсі.

У принципі хто цього не хоче. Але Ґрінґрас не мала на меті зробити Драко своїм. Дівчина обожнювала його, молилася, як на ікону, створила собі кумира, порушила всі Божі заповіді, з праведниці перетворилася на грішницю. І все заради права просто любити його. Любити здалеку. Але які плоди дасть таке кохання? Чи не пошкодує вона про свій вибір, зроблений явно не розумом?